Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Лебеді повернули голови й дивилися повз нього у відому лиш їм далину. Один із них зашипів стиха, ворухнув хвостом, повернувся, наче підкоряючись повороту керма, і поплив геть. Другий поплив слідом за ним. Їхні білі тіла і стрункі шиї зникли з його очей, і Сомс пішов до будинку.
Аннет була у вітальні, одягнена до обіду, і Сомс подумав, ідучи вгору сходами: «Людина гарна не словами, а ділами». Гарна! Окрім кількох слів про гардини у вітальні і про грозу, під час обіду, що відзначався невеликою кількістю і досконалою якістю, не відбулося ніякої розмови. Сомс нічого не пив. Трохи згодом він пішов у вітальню слідом за дружиною. Аннет курила сигарету на канапі між двома заскленими дверима. Вона відкинулася на спинку канапи, випроставши спину, в чорній сукні з глибоким викотом, заклавши ногу на ногу і напівзаплющивши свої блакитні очі; сіро-синій дим плинув з її червоних повних уст, каштанове волосся було пов'язане стрічкою; на ногах у неї були тоненькі шовкові панчохи й черевички на високих підборах, що підкреслювали крутий підйом. Гарна оздоба будь-якої вітальні! Сомс, затиснувши розірваний лист у руці, яку встромив глибоко в бокову кишеню свого смокінга, сказав:
— Я зачиню вікно, бо стає вогко.
Потім він спинився біля стіни й поглянув на Девіда Кокса, що прикрашав кремову панель.
Про що вона думає? За все своє життя він ніколи не міг зрозуміти жодної жінки, крім Флер, та і її не завжди! Серце його калатало. Але якщо вже він вирішив завести цю розмову, то зараз найзручніший для цього момент. Відвернувшись від Девіда Кокса, він витяг розірваного листа.
— Я одержав ось це.
Очі її розширилися і холодно втупилися в нього.
Сомс подав їй листа.
— Він роздертий, але прочитати можна.
І він знову повернувся до Девіда Кокса: морський пейзаж, гарні тони, але бракує динаміки. «Цікаво, що робить зараз цей суб'єкт,— думав він.— Я його ще здивую». Кутиком ока він бачив, що Аннет міцно стискає листа, її очі бігали туди-сюди під пофарбованими віями і насупленими підмальованими бровами. Вона опустила листа на коліна, злегка здригнулася, посміхнулась і сказала:
— Гидота!
— Цілком згоден,— сказав Сомс,— принизливо. Чи це правда?
Аннет прикусила білим зубом червону спідню губу.
— А що, коли правда?
Ані крихти сорому!
— Це все, що ти можеш сказати?
— Ні.
— Ну то кажи.
— А який у тому сенс?
Сомс сказав крижаним голосом:
— То ти визнаєш?
— Я нічого не визнаю. Ти дурень, коли таке питаєш. Такий чоловік, як ти, не повинен питати. Це небезпечно.
Сомс пройшовся по кімнаті, щоб придушити гнів, який клекотів у його душі.
— Чи ти пам'ятаєш,— сказав він, зупиняючись перед нею,— хто ти була, коли я одружився з тобою? Перевіряла рахунки в ресторані.
— А ти пам'ятаєш, що я була більш ніж удвічі молодша за тебе?
Сомс відвів очі, які зустрілися з її твердим поглядом, і знову підійшов до Девіда Кокса.
— Я не хочу заводити суперечку. Я вимагаю, щоб ти припинила цю... цю дружбу. Ця справа мене тривожить тільки з того погляду, що вона може зашкодити Флер.
— Ага, Флер!
— Так,— уперто сказав Сомс,— Флер. Вона твоя дитина, так само, як і моя.
— Дуже люб'язно, що ти визнаєш це!
— Чи ти зробиш так, як я тобі кажу?
— Я не хочу відповідати на таке запитання.
— То я тебе примушу.
Аннет посміхнулася.
— Ні, Сомсе,— сказала вона.— Ти безсилий мене примусити. Не кажи того, про що ти будеш шкодувати.
Від гніву на його чолі надулися жили. Він розкрив рота, щоб вилити свою лють, і не зміг. Аннет провадила:
— Таких листів ти більше не одержуватимеш. Це я обіцяю тобі. І цього досить.
Сомса пересмикнуло. Він відчував, що ця жінка, яка заслуговує, він сам не знав чого, поводиться з ним, як з дитиною.
— Коли двоє одружуються і живуть, як ми з тобою, Сомсе, то краще їм помовчати з приводу їхніх стосунків. Існують такі речі, які не слід виставляти на світло, бо люди будуть сміятися. Ти мовчатимеш; не заради мене, а заради себе. Ти старішаєш, а я ще ні. Ти зробив мене дуже практичною.