Про любов. Школа пані Фреймут
- Автор: Фреймут Ольга
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: SNOWDROP
- ISBN: 978-966-97793-2-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Про любов. Школа пані Фреймут». Краткое содержание книги:
Чи змінилася любов за багато століть? Наразі ми травмовані ритмом життя: а як же встигнути ще й кохати? По-справжньому, як у старовинних романах…
Але й на романи немає часу — коли читати?
Тому у коротеньких есеях та новелах класиків досліджуємо тему любові. А щодо сучасної… У цій книзі Оля Фреймут дебютує як авторка есеїв і дарує своїм читачам щасливу нагоду пережити справжню любов разом з нею. Ця чиста, біла книга переплетена любов’ю, — також і до вас…
Дві гарячкові плями з’явилися раптом на її блідих щоках. Вона поглянула на дівчину.
«Думаєте, тут знайдеться восьмий з половиною?»
Там знайшлося чимало восьмих з половиною. Власне, цього розміру було більше, ніж будь якого іншого. Ось світло-сині; он там — лавандові, чорні, всіх відтінків гірчичного і сірого. Місіс Соммерс вибрала пару чорних і розглядала їх довго й ретельно. Вона робила вигляд, що перевіряє їхню якість, яка, як запевняла продавчиня, була відмінною.
«Долар і дев’яносто вісім центів, — вголос роздумувала вона. — Що ж, я візьму цю пару». Вона вручила дівчині п’ятидоларову купюру, почекала решту і свій пакунок. Ох, який же маленький то був пакуночок! Здавалося, він загубився в глибинах її зношеної старої сумки.
Місіс Соммерс після того не пішла до прилавка з переоціненими товарами. Вона сіла в ліфт, який підняв її на горішній поверх, до жіночих примірочних. Тут, у прихованому куточку, вона змінила свої бавовняні панчохи на щойно придбані шовкові. Вона не розмірковувала і не сперечалася з собою, як і не намагалася виправдати свій вчинок. Вона не думала взагалі. У той момент здавалося, що вона відпочивала від цього виснажливого і трудомісткого обов’язку і піддалася якомусь механічному імпульсові, який спрямовував її дії і звільняв від відповідальності.
Яким же приємним був дотик шовку до шкіри! Вона якусь мить просто сиділа серед подушок і насолоджувалася цим відчуттям розкоші. Потім посиділа ще трішечки. Потім вона взула черевики, скрутила разом бавовняні панчохи і заштовхала їх у сумку. Зробивши це, вона пройшла сходами до взуттєвого відділу і сіла до примірки.
Вона була перебірливою. Продавцеві не вдавалося її збагнути. Він не міг підібрати туфлі до її панчіх, та й вона не була людиною, яку легко вдовольнити. Вона піднімала спідниці і повертала ногу то в один, то в інший бік, розглядаючи начищені, гостроносі черевички. Її ступня і щиколотка виглядали дуже мило. Вона не могла повірити, що вони належали їй, були її частиною. Вона хотіла гарну й стильну пару, і сказала юнакові, якій їй допомагав, що різниця в долар чи два не важлива, якщо їй запропонують те, чого вона прагне.
Вже дуже давно місіс Соммерс востаннє вибирала рукавички. У рідкісних випадках, коли вона таки купувала їх, це завжди були «уцінені», такі дешеві, що було б безглуздо і нерозсудливо сподіватися, що вони пасуватимуть до руки.
А тепер її лікоть спочивав на подушці прилавка з рукавичками, а симпатичне, приємне, юне створіння делікатними і спритними рухами припасовувало високі рукавички з козиної шкіри на руку місіс Соммерс. Вона розгладила їх по зап’ястку і вправно застебнула. На якусь мить обоє завмерли, захоплено розглядаючи маленькі, симетричні руки, обтягнуті рукавичками. Але залишалися інші місця, де можна витратити гроші.
За кілька кроків вниз по вулиці стояв кіоск, у вікнах якого нагромаджувалися книги і журнали. Місіс Соммерс купила два дорогих журнали, таких, які вона мала звичку читати тоді, коли й інші приємні речі були частиною її життя. Вона несла їх незапакованими. Як уміла, піднімала спідниці на переході. Панчохи, і черевики, і добре припасовані рукавички творили дива з її поставою — вони додали їй упевненості, відчуття належності до ошатного натовпу.
Вона добряче зголодніла. Іншим разом вона б відкидала бажання попоїсти, доки не дістанеться власного дому, де вона заварила б собі чашку міцного чаю і перекусила б тим, що знайдеться. Та порив, який вів її, не допускав подібних думок.
На розі був ресторан. Вона ніколи не переступала його порогу. Інколи, знадвору, вона мимохіть помічала бездоганні скатертини з адамашку і мерехтіння кришталю, м’яку ходу офіціантів, які обслуговували модних людей.
Коли вона ввійшла, її поява нікого не здивувала й не нажахала, всупереч її побоюванням. Щойно вона сіла за маленький столик, як одразу ж з'явився офіціант — щоб узяти замовлення. Вона не хотіла надміру. Вона попросила апетитний і смачний перекус — півдюжини устриць, соковиту відбивну з крес-салатом, щось солодке, як-от крем фраппе, склянку Рейнського вина і маленьку чашечку кави насамкінець.