Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
6. «Український з’їзд, йдучи назустріч бажанням Тимчасового правительства щодо організації і об’єднання громадських сил, признає негайною потребою організацію Крайової ради (Областного совета) з представників українських країв і міст, народностей і громадських верств, до чого ініціативу повинна взяти Українська Центральна Рада».
7. «Український з’їзд, визнаючи право всіх націй на політичне самоопреділення, вважає а) що кордони між державами повинні бути встановлені згідно з волею пограничної людности <...>».
8. «...Щоби в тих країнах Федеративної Російської Республіки, в яких український народ складає меншість людности, українському народові були забезпечені права меншості на таких же умовах, на яких на Україні забезпечуються права меншості неукраїнців»[76].
Констатація
Отже, перший документ першого Українського національного з’їзду разом із цілком демократичними засадами сформулював і такі, що їх згодом в іншій центральноєвропейській країні назвали «фашистськими». А саме зажадав створення держави, заснованої на принципі національної сегрегації. Цей принцип, очевидно, несумісний із поняттям «демократія», яка передбачає запровадження рівних прав для всіх, а не створює особливих прав для будь-якої більшості або меншості. Власне, саме такий принцип було якщо не цілком зреалізовано, то ясно задекларовано відомим імператорським Маніфестом у жовтні 1905 р. Слід також наголосити і на тій обставині, що всі попередні законодавчі корпуси, які впродовж 1000 років діяли на території сучасної Правобережної України, не знали такого поняття, як «національна меншість» або «національна більшість», і, отже, не знали і знати не могли відмінностей у правах та обов’язках між ними.
Аналізуючи перебіг Національного з’їзду та ухвалені ним документи, сучасний дослідник справедливо констатував вакуум легітимності і Національного конгресу, і самої УЦР, представництво в якій забезпечувалося на підставі територіального, партійного, професійного, згодом — національного принципів, але не на підставі загального виборчого права. Отже, ця Рада не була створена правовим шляхом! Фактично саме Національний з’їзд відкрив перший етап діяльності УЦР, який тривав, за словами цього дослідника, до жовтня і за який її діяльність мала політико-декларативний характер. Лише від жовтня розпочався другий етап, коли її діяльність набула законодавчого характеру, а змістом її нібито «стало вироблення власної правової системи»[77].
Український національний з’їзд та перші паростки українського фашизму — 2
4—8 квітня
«Відновлювальна» конференція УСДРП висловилася щодо майбутнього правового статусу України у складі Росії (виділено нами. — Д. Я.). За словами члена УСДРП та УЦР. М. Галагана, «автономія була давнім програмовим постулатом УСДРП. Однак у цьому пункті програма партії відзначалась незакінченістю, <...> партія стояла досі на становищі унітарності держави. Квітнева конференція зробила у цьому відношенні крок уперед, прийнявши принципову постанову про автономію для всіх націй та заведення федеративного устрою Російської Республіки»[78].
4—5 квітня
Установчий з’їзд Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) висловився за негайне втілення в життя національно-територіальної автономії України, аграрну реформу, підтримку Тимчасового уряду, «оскільки він відстоюватиме інтереси трудового народу». До тимчасового ЦК обрано Леонарда Бочковського, Володимира Залізняка (1895—1930-ті рр.) Варфоломія Ігнатієнка, Миколу Ковалевського, Левка Коваліва, Кузьму Коржа (1887—1919 рр.), Йосипа Маєвського (1874—1937 рр.), Павла Христюка.