Погода, яка змінила світ

Відтак ми не можемо не сказати декілька слів про, можливо, найвідомішу з усіх спробу вторгнення, яка однаково зазнала провалу, адже стихія знову вставила палиці в колеса завойовникові, цього разу королю Іспанії Філіпові ІІ. Настав час застрибнути у машину часу й рулити в кінець XVI століття. Щойно ми загальмуємо, на горизонті замайорять загрозливі вітрила, що наближаються з південного заходу.

Іспанська Непереможна армада увійшла в протоку Ла-Манш 19 липня 1588 року. Тоді 124 судна цілилися на південний край Англії, мис Лізард. 18 000 солдатів, 8 000 матросів і 2500 гармат містилися на борту. На кону стояло майбутнє королеви Єлизавети І та всієї Британської імперії.

Але чому Непереможна армада? Ні, це не спойлер, але для іспанського воєнного флоту, скажімо, не все так сталося, як гадалося. Проте, строго кажучи, армада зосталася переможеною не британцями на чолі з віцеадміралом сером Френсісом Дрейком.

Оборонці, безперечно, добре впоралися, їхній флот був швидшим, більш маневровим і керувати ним було ліпше, ніж дубовими галеонами Армади. Дрейк, безперечно, був найдосвідченішим військово-морським офіцером того часу. Іспанську Армаду очолював герцог Медіна-Сідонія, до заслуг якого належали насамперед його родовід і величні титули. Як командир воєнного флоту, герцог був, навпаки, недосвідченим і майже некорисним. Ситуацію не поліпшувала схильність командира до морської хвороби.

Зважаючи на всі перелічені чинники, навіть трохи дивно, що іспанці не отримали ще більшого прочухана.

Проте прямої перемоги у вирішальній і епічній морській битві британці не здобули. Дещо затерте поняття «тактична перемога», можливо, є доречним у цьому контексті. І цією перемогою королева Єлизавета І може завдячувати стихії.

Панівні у Західній Європі вітри здебільшого дмуть із південного заходу. На це впливають циклони, що постійно кружляють навколо Північного полюса, потрапляючи до Північної Європи, проносячись над Атлантичним океаном. Обертаючись проти годинникової стрілки, циклони утворюють зазвичай західні або південно-західні вітри. Так було й у липні 1588 року, коли Армада, яку підганяв попутний західний вітер, плила в протоку Ла-Манш. Щоправда, коли флот покинув Іспанію, не все йшло як по маслу. Шторми в Біскайській затоці завдали Армаді перших збитків. П’ять військових кораблів змушені були розвернутися, а ще декілька зазнали значних пошкоджень.

Через тиждень, коли Армада заплила в протоку Ла-Манш, ліпше не стало. Іспанцям дещо допомогла вогнева міць їхніх галеонів, що перевищувала міць британських суден. Британці, своєю чергою, були значно маневренішими, майже вісімками кружляли навколо важких, негнучких іспанських галеонів, завдаючи Армаді серйозних втрат. Втім, не вирішальних.

Вирішальним могло стати 27 липня, коли Армада кинула якір неподалік від Кале, даремно очікуючи на підмогу від губернатора іспанських Нідерландів, герцога Пармського. Наступної ночі британці застосовують старий фокус, перевірений ще за античних часів, – брандери. Остров’яни підпалили вісім великих суден, скерувавши їх на Армаду, яка півмісяцем стояла на якорях. В іспанському таборі почалася паніка. Флагман герцога та найбільші військові кораблі тримали позиції, але решта Армади відрубала свої якірні троси, запідозривши, що британці начинили брандери порохом. Згодом виявилося, що відрубування тросів було величезною та вирішальною помилкою.