Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Через той самий шторм стало непереливки й флоту Цезаря: військові кораблі розбилися та – уражені й пошкоджені – сіли на мілину. Постраждали й транспортні кораблі, що стояли на якорі далеко в морі.
Британці воліли скористатися проблемами римлян сповна, тож здійснили раптовий напад на Легіон VII, який Цезар відрядив плюндрувати зерно з британських полів. Англійці сподівалися заморити Цезаря та його вояків голодом, змусивши зимувати в Британії. Проте Легіон VII отримав підкріплення з узбережжя, й атака британців зійшла нанівець.
За кілька днів, коли вдалося зібрати більше військо, британці нападають на римський табір іще раз. Але римлянам знову вдалося відбити атаку, і, осідлавши тих небагатьох коней, яких перевозили перші кораблі, легіонери почали переслідувати британців. Римляни вбивають усіх, кого тільки вдалося догнати, спалюючи всі поселення, що траплялися на їхньому шляху.
Британці вирішують укласти мир. Цезар вимагає заручників, цю умову, зрештою, виконали лише двоє британських племен. У будь-якому разі, Цезар уже збагнув, що з такої безнадійної ситуації, в якій опинилося його військо, варто вичавити якомога більше й урешті-решт зупинитися на досягнутому.
Звиклий до легких вітерців Середземного моря, Цезар недооцінив шторми північних вод та їхні високі хвилі. Полководець усвідомлює, що змушений вирушати назад до Галлії, поки його не замкнули на острові прийдешні зимові шторми. Отже, римляни роблять усе можливе, аби залатати якнайбільше розбитих кораблів, і пускаються назад на материк.
Попри невдачу першої експедиції Цезаря до Британії, йому в будь-якому разі показали піднятий догори великий палець у Римі за сміливу пригоду за межі відомого світу. Сенат оголошує двадцятиденний supplicatio – обряд подяки на честь богів.
Наступного року Цезар зробить іще одну спробу вторгнення, маючи того разу значно більші сили. Хай імператорові й вдасться пом’якшити британський супротив, ця кампанія теж зрештою зійде нанівець. Цезарю так і не вдасться досягти заявленої цілі: перешкодити британським племенам допомагати непокірним галлам на континенті.
Після другої невдалої спроби вторгнення ніякого supplicatio у Римі вже не оголошують, а розчарований Цицерон пише своєму другові в Греції:
«24 жовтня я отримав листа від мого брата Квінта та від Цезаря. Вони закінчили свої справи в Британії та взяли заручників. Жодних воєнних трофеїв не отримали, хоч і висунули вимогу сплачувати данину. Вони забрали солдатів з острова додому».
Утретє захопити Британію Цезар не намагався через виниклі в Галлії заколоти. Заворушення почалися через слабкі врожаї. На придушення розшумованих галлів у римлян пішло декілька років.
Можна, певна річ, подумати, наскільки погода справді змінила світ, сплутавши карти Цезаря й завадивши йому захопити Британію. Відтак, мабуть, саме через шторми римські кораблі з кіннотою не змогли висадитися на британський берег, де легіонери билися за місце під сонцем.
Звісно, Британія стала б римською трохи швидше, якби Цезарю поталанило. Римові дісталася, очевидно, легша робота – контролювати збунтованих галлів. Але, врешті-решт, складно уявити собі ще успішнішого Цезаря, який осів неподалік від Темзи та став штатним британцем. Або ж що він тим самим врятувався від кинджалів у idus martiae (березневі іди) майже десятьма роками пізніше.
Британія однаково стане зрештою римською. (Але хіба вся? Ні! Північна частина, в якій мешкають непокірливі шотландці, не припиняє чинити опір загарбникам.) Римський прапор з орлом встановлюється на британській землі на постійній основі в 43 році до н. е. Тоді імператора звали Клавдій, він відряджає до Британії чотири легіони на чолі з генералом Авлом Платієм, який стає першим намісником Риму на острові.
На три наступних століття Британія стає незаперечною частиною Римської імперії, попри спроби повстанців, як-от Боудіка, позбутися легіонерів. Ця жінка в 60 чи 61 році підняла декілька кельтських племен на повстання супроти римських окупаційних сил, але спіймала облизня. Британія з Лондініумом (Лондон) і Камулодуном (Колчестер) у ролі головних міст залишається римською до 410 року, тоді останні легіонери покинуть острів.