Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
Батьки були геть іншої думки про феєрверки. Мама воліла, аби її сини дали спокій пляшковим ракетам, петардам та римським свічкам. Вона надміру за нас переживала, проте якось трохи непевно говорила про це нам і батькові. У татка ж завжди була напоготові відмовка, що піротехніка — то невід’ємна складова культури святкування, і, поки ми з Джейком запускаємо феєрверки під наглядам когось із дорослих, нічого страшного з нами не станеться. Звісно, піротехніку вона не купувала, проте чудово розуміла: без татової цілковитої підтримки їй навряд чи до снаги було б витримати наш протестний галас, якби вона справді наполягала на своєму. Зрештою, мати вирішила-таки не противитися і лише суворо попереджала батька:
— Натане, — говорила вона, — якщо з дітьми щось трапиться, знай, уся відповідальність лежатиме на тобі.
Увесь останній тиждень напередодні Дня Незалежності батько ходив, як побитий. Щиро кажучи, він не любив феєрверків навіть дужче за маму. З наближенням свята раптові спалахи вишневих бомб чи вертушок полохали тишу околиць. Як же це засмучувало батька… Обличчя напружувалося, погляд ставав більш зосередженим, здавалося, ніби він стоїть посеред поля бою, а довкола лунають постріли. Його тіло враз ціпеніло, він різко вертів головою то праворуч, то ліворуч, ніби відчайдушно шукав, звідки загрожує небезпека. Але, попри все це, тато обстоював право своїх дітей святкувати Четверте липня за усталеними традиціями.
За десять днів до свята, швидко впоравшись із суботніми клопотами на дідовому подвір’ї, ми попрямували до крамнички Голдерсона, аби втамувати спрагу шипучкою на чесно зароблені два долари. Біля входу, схованого в тіні полотняного навісу, ми натрапили на Гаса. Він саме виходив надвір, а за ним ішов Доул. Обоє сміялися, від них відгонило пивом.
— Ми оце зібралися по феєрверки, — сказав Гас. — Хочете з нами?
Термін тижневого домашнього ув’язнення добіг кінця, тому я радо прийняв запрошення. Джейк поглянув на Доула і похитав головою:
— Н-н-ні, дякую.
— Ходімо, — вів Гас, — я куплю кожному по якійсь дрібничці.
— Ні, — не здавався Джейк, ховаючи руки в кишені. Очима він розглядав тротуар.
— Нехай собі йде, — втрутився я.
Гас знизав плечима:
— Ну, гаразд. Гайда, Френкі, — він повернувся і рушив до Доула, який чекав біля відчинених дверей сірого «Студебекера», припаркованого біля тротуару.
— Не й-й-йди, Френку, — Джейк ухопив мене за руку.
— Чому ні?
— У мене п-п-п-огане передчуття.
— Не зважай, усе буде добре. Біжи додому, — я вивільнив руку й заліз на заднє сидіння машини.
Доул від’їхав від тротуару, тим часом Джейк спостерігав за нами із затінку навісу над крамничкою. Поперед мене сидів Гас. Він грюкнув кулаком по панелі приладів, додавши:
— Хлопці, а сьогодні на нас чекає, дідько його вхопи, пречудовий вечір.
Спочатку ми зупинилися біля ятки з феєрверками «Четверта свобода», що стояла на пустирі навпроти заправної станції «Тексако». Поруч зібралося чимало люду, Доул привітався з усіма, потиснув руки і, перш ніж попрощатися, сміючись, додав:
— Сподіваюся, п’ятого числа всі ваші пальці будуть на місці.
Гас та Доул накупили купу вибухівки, і продавець усе те запакував у величезні паперові пакети. Урешті-решт Гас повернувся до мене й запитав:
— А що хочеш ти, Френкі?