Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
Чоловіки завмерли за гральним столом.
— Добре, хай буде так, — погодився зрештою й Евіс.
У вбиральні зашуміла вода. За мить двері відчинилися і в кімнату ввійшов Гас, застібаючи пасок. Він підняв голову і якусь мить намагався зрозуміти, що відбувається.
Нагорі батько продовжував:
— Завтра відразу ж зателефоную йому, і ми визначимо зручний для вас час. Евісе, Едно, я часто зустрічаю пари, які насправді в біді, бо втратили підґрунтя свого кохання. Як чудово, що ви до таких не належите. Евісе, візьміть руку Едни. Помолімося разом.
Гас одразу підбіг до Доула, схопив ганчірки і заткнув ними трубу.
— Що, в біса, ви робите, Доуле? — крізь зуби процідив він.
— Проста цікавість, — легковажно відповів Доул. Не звертаючи жодної уваги на злість Гаса, він підійшов до столу.
Нагорі знову почулося шуркання стільців та кроки, що наближалися до дверей. Ще мить — і залунав Чайковський.
Голдерсон захитав головою:
— Хто б міг подумати, що бути священиком — така цікава справа!
— Запам’ятай мої слова, хлопче. Якщо Елвіс не скочить на ті кістки, то хтось інший точно це зробить, — зазначив Доул.
— Гадаєш, є кандидати? — поцікавився Голдерсон.
— Та думаю оце, — сказав Доул, — я завжди думаю.
Гас знову сів за стіл, проте карт до рук не взяв. Було очевидно, що Доулова поведінка його засмутила. Він подивився на нас із Джейком, і його роздратування вилилося на нас:
— Я думав, ви збиралися йти.
Ми одразу почимчикували до виходу.
— Агов, хлопці, — Доул тримав карти в руці, — як ми і домовилися, згода? Немає потреби турбувати батька через звичайну дружню гру. Адже так, Гасе?
Гас змовчав, але його погляд чітко все нам пояснив.
Ми повернулися і мовчки зайшли в будинок. У питанні з Боббі Коулом та його окулярами ми залишилися на тому самому місці, де і раніше. Але справжня дивина таки трапилась у підвалі батькової церкви. Ми були разом із чоловіками, і тепер між нами з’явилася таємниця. Звісно, це було не на користь батьків, але те, що мені довірили стати частиною братерської змови, надзвичайно збуджувало й хвилювало.
Урешті-решт, Джейк заговорив, і стало зрозуміло, що його позиція значно відрізнялася від моєї.
— Нам не варто було слухати ту розмову. Це ж особисте, — мовив Джейк. Він сидів на дивані, витріщаючись у темний екран телевізора.
Я стояв біля заднього вікна і дивився на вкрите сутінками порожнє пасовище подружжя Свонів. В одній із кімнат світилося; можливо, то була спальня.
— Але ми ж не навмисне, — відповів я йому. — Цілковита випадковість.
— Але ми могли піти.
— Чому ж тоді ти цього не зробив?
Відповіді не було. У Свонів загасили світло, й темрява оповила будинок.
— Що робитимемо з дідом Денні? — поцікавився Джейк.
Я вмостився в м’яке крісло, де зазвичай сидів батько, коли читав.
— Залишмо це між нами.
Зовсім скоро повернувся тато. Він зазирнув у вітальню, де ми з братом дивилися телевізор.
— Піду скуштую морозива, — сказав він. — Хлопці, не хочете?
Ми погодилися, і вже за кілька хвилин нам принесли тарілки з гірками шоколадного морозива. Ми мовчки ласували солоденьким за переглядом серіалу. Доївши морозиво, ми пішли з тарілками на кухню, сполоснули їх і поставили поруч із раковиною. Потім піднялися до кімнати, батько сидів поруч з порожньою мискою. Він вимкнув телевізор і вмостився в кріслі, тримаючи в руках розгорнуту книгу. Коли ми йшли повз вітальню до сходів, він на мить відірвав погляд від читання і поцікавився:
— Бачив вас сьогодні біля церкви. Я подумав, ви хотіли поговорити зі мною.
— Та ні, — відповів я йому, — лише зайшли привітатися з Гасом.
— Ясно, — сказав тато. — Ну, і що він там?
Джейк стояв біля сходів, однією рукою він тримався за поруччя, права нога була на сходинці. Брат стривожено зиркнув на мене.
— Усе гаразд, — запевнив я батька.
Він кивнув, хоча новина його здивувала:
— Він виграв? — здавалося, батькове обличчя скам’яніло — жодної емоції.
Якби я був Джейком, то, швидше за все, одразу почав би заїкатися. Проте, зібравшись духом, я проковтнув подив і відповів:
— Так.
Батько кивнув і знову взявся за читання.
— Добраніч, хлопці.
Розділ 9
День Незалежності — моє третє за рахунком улюблене свято. Різдво посідало другу позицію, а пальма першості була у дня Всіх Святих. Саме завдяки феєрверкам Четверте липня здавалося мені таким принадним, власне, як і кожному хлопчакові. Нині продаж піротехніки в штаті Міннесота є незаконним, проте 1961 року в Нью-Бремені можна було придбати все, чого душа забажає, аби гроші мав. Щоб купити феєрверки, я збирав кожну копійчину з дідової платні за роботу на подвір’ї. За кілька тижнів до свята в місті з’являлися ятки, прикрашені червоними, білими та блакитними стрічками. І якої лишень вибухівки там не продавалося! Таке розмаїття чекало своєї черги на фанерних прилавках, ховалося в коробках по темних закутках полотняних наметів. Щоразу, як я проходив повз них, у голові крутилася думка, що з усім цим можна зробити. Моя нетерплячка зростала шаленими темпами. Проте самостійно купити я нічого не міг, лише в присутності батька, який мав дати згоду на кожне придбання. Не хотілося запасатися вибухівкою завчасу, бо я знав точно: спокуса скористатися моїм арсеналом не даватиме мені жити. Так і ходив, задивляючись на прилавки й подумки складаючи перелік омріяного. Той список я ретельно по сто разів перечитував, клав на ніч під ліжко, очікуючи на великий день.