Звичайна вдячність

Доул стрибнув убік: я навіть подумав, що його поранило якимись уламками. Він побіг піщаною галявиною до річки, хитаючись то вліво, то вправо. Урешті-решт Доул упав на землю, витягнувши руки вперед. Потім став навколішки, притримуючи руками груди. Ще мить — і він підвівся на ноги та підійшов до нас, на вустах застигла дурна глузлива посмішка. Він простягнув нам руки, долоні були притиснуті одна до одної. З маленької смужки поміж великими пальцями на нас витріщалася величезна жаба.

— Дай мені ще тих М-80, — звернувся він до Гаса.

Гас дістав ще одну велику петарду з паперового пакета. Доул в одній руці тримав жабу, а іншою відкривав їй рота.

— Засовуй її сюди, — запропонував він.

— Ти збираєшся висадити в повітря цю жабу? — поцікавився Гас.

— Еге ж бо.

— Може, не варто?

Я стояв заціпенівши і не вірив власним очам. Доул вихопив у Гаса М-80, запхав петарду в рот створінню: звідти стирчав лише ґніт. Тоді він поліз у кишеню штанів і дістав запальничку. Кришка відскочила, палець ковзнув по кременю, вогонь торкнувся до запалу. Доул просунув вибухівку ще глибше й підкинув жабу в повітря. Бідне створіння вибухнуло за півтора метри над нами. Кров та нутрощі розлетілися врізнобіч. Доул аж заходився сміхом, схилившись мало не до землі.

— Казна-що, — буркнув Гас. Я витер кишки з обличчя, було гидко, до горла підкотила нудота.

— Юх-у-у-у, — вигукнув Доул і змахнув вказівним пальцем нутрощі зі щоки. — Ця тварюка пречудово розлетілася.

— Френку, ти як? — звернувся до мене Гас, поклавши руку на плече. Він намагався подивитися мені у вічі, проте я підвернув обличчя.

— Краще нам поїхати, — відповів я йому.

— Та годі вам, — мовив Доул. — Заради Бога, це ж лишень жаба.

— Мені треба додому, — кинув я, не обертаючись.

— Ми тебе підвеземо, — запевнив Гас.

— Ні, я пішки, — відповів я. І попрямував до доріжки обіч тополь, що вели через колії до парку.

— Френку… — гукнув Гас.

— Нехай малий іде собі, — почувся Доулів голос. — Дістань мені ще пляшку пива.

Я тупцював по сухій траві парком Сіблі. Сорочка всуціль забруднилася від нутрощів та крові бідолашного створіння. Волосся також було замащене, кров розтеклася по щелепі. Ще раз витерши обличчя, я оглянув загиджений одяг. Я лютився на себе, Доула й, хоча Гас був тут ні до чого, на нього також. Я інакше уявляв собі той вечір, проте та картинка була вщент зруйнована сліпою жорстокістю. Чому Гас не зупинив Доула? А я чому не зупинив? Я плакав, плакав через свою слабкість, тієї миті я ненавидів себе. Я вийшов на дорогу, зрозумів, що доведеться пройти повз будинок Еміля Брендта, а потім і містом. Не хотілося, щоб хтось бачив мене таким, тому я звернув до колій і рушив уздовж них у напрямку домівки.