Діти Безмежжя

Або ще один цікавий спогад. Ми ще й досі говоримо про подолання Природи, про підкорення Природи, про загнуздання Природи. В майбутньому цього не було. Треба згадати, що ми самі Діти Природи, отже, не змагатися з нею необхідно, а допомагати їй. Вивчити її еволюційні імпульси і шукати з допомогою Розуму найкоротші стежки чи дороги серед багатьох ЇЇ спіралей. Треба дружити з Природою, бо раб ніколи не замінить друга…

— Ой, як це правильно, — вигукнув Сум. — У нас на Землі тепер не гаразд з таким питанням. Робимо греблю на річці, а губимо рибу або луки, висушуємо болота — і порушуємо віковічний режим вод, винищуємо ліси, птахів, комах, не вивчивши, яку роль вони грають в економії природи. Адже все взаємозв’язане, і треба дуже обережно вирішувати будь-яку проблему.

— В майбутньому це розумів кожен школяр, — сказала Таня. — Переоцінено було також прагнення в Космос. Ні, я не хочу сказати, що припинилися польоти до далеких зірок. Але космічність майбутньої людини була не в загальній технізації, не в оточенні кожного максимальною кількістю машин і пристроїв, а, навпаки, в космічності мислення, в космічності етично-моральних поглядів. Не техніка майбутньої Людини була космічною, а сама Людина з її прагненням до єдності, до віддачі. Далекі нащадки серйозніше, ніж ми, ставилися до проблеми внутрішнього світу індивідуума. Вони вважали це найголовнішим і найважчим: боротьба з самим собою, боротьба між нижчим бажанням і вищою волею. Пам’ятаю ще одну формулу: бажання — інерція, воля — творчий імпульс. Отже, еволюційною, прогресивною вважалася воля, спрямована для блага всіх. Звичайно, не треба переплутувати поняття, адже можна назвати бажанням якийсь чудовий благородний вольовий імпульс. Я маю на увазі бажання, як прагнення до егоїстичної насолоди.