Діти Безмежжя

Отакі загальні ідеї залишилися в моїй свідомості. Але подробиці я забула. Запам’ятала ще свій політ до Землі. Хвилюючі часи. Атмосфера любові і дружби. Велика, вічна радість Пізнання. Я не пам’ятаю печалі, песимізму, ненависті. Мені дуже припали до серця прості морально-етичні основи тодішнього життя.

Наприклад, дуже широко була розповсюджена анонімність дій, творчості.

— Яка анонімність, що ви?! — вигукнув розгублено Лисиця.

— Я кажу про анонімність творчості, — відповіла Таня Райдуга. — В майбутньому люди не турбувались про славу. Вони працювали, творили так, як дихали, — не думаючи про подальшу долю свого творення. їх праця залишалася для людей — і цього досить.

— Та і в нас безліч таких прикладів, якщо добре подумати, — сказав Гримайло. — Ми ходимо по асфальту, ми топчемо дороги, підіймаємось по східцях, живемо в будинках, їмо хліб чи плоди, одягаємось у хороші костюми, відпочиваємо у чудовому будинку відпочинку, а хіба задумується кожен з нас про те, хто асфальтував дорогу, хто сіяв хліб, хто шив костюм, хто мурував будинок? Ні. Ми творців не знаємо, а вони не кричать про це.

— Але ж багато ще бажання слави, виключності! — заперечила Таня.

— Так, — згодився Гримайло. — Це правда.

— А в майбутньому цього вже не було. Яке значення — хто писав пісню? Аби вона була мелодійною і прекрасною, і тоді вона ввійде в серця мільйонів, і частка душі творця стане нероздільною з слухачами. І чи варто знати, де живе художник, який він з себе і яке вбрання носить, якщо його картини змусили замислитись, полюбити природу, людей, переоцінити своє життя, вибрати шлях. Такий художник, його серце, його бачення світу стануть моїми, стануть мною. Це, власне, і буде Великим Синтезом, це і є основна мета, для якої існує мистецтво, культура, наука.

І ще я згадую важливу рису тодішнього суспільства. Широке допущення різних поглядів, велику терпимість. Тоді вважалося аксіомою, що Пізнання людини обмежується Безмежністю. Ця формула відкривала неосяжні обрії для проникнення в сфери невідкритих глибин матерії, не закривала жодної можливої стежки, це створювала жодної догми. Люди твердо пам’ятали, що Буття — це плинний процес, вічна зміна, а тому створювати консервативні погляди і рамки — значить іти супроти еволюції.

Мораль ґрунтувалася не на страху перед неіснуючим богом, не на умовних схемах, а на принципі великої Єдності Життя. Кожна людина — частка неосяжного людства, її історія починається не тоді, коли вона вперше пригортається до грудей матері, щоб напитися животворного молока, а у Вічності, її походження сягає в глибину мільйоноліть, коли серед космічної безодні формувалися сонця і планети… Людина — це Людство, ось яка була основа майбутньої моралі. Діючи на благо всіх, ти дієш і для себе, діючи проти всіх— ти дієш проти себе. Всесвіт існує на принципі еволюції, розвитку, прогресу, він вміщує в себе всіх, отже, прогрес відбувається ради всіх. А хто діє з позицій егоїзму, той протиставляє себе всій еволюції, всьому безмежному Всесвіту… Ще й досі пам’ятаю приклад, який наводила мені мама в дитинстві. Рибка, що пливе за течією ріки разом із своїм косяком, використовує кілька сил — свою, всього косяка і ріки. А та, що пливе супроти течії, мусить перебороти рух своїх товаришів і могутній плин ріки. Рух рибок ототожнювався з поступом людства, а течія ріки — з еволюцією. І не знаю, як для вас, а для мене тоді такий приклад був дуже яскравим…