Таємниці розкриває санскрит

Такою ж своєрідною виставою, але вже з життя Рами, теж, як і Крішна, втілення сонячного бога Вішну, є рамліла. Це також народна драма Північної Індії, пов'язана з культом Рами, героя «Рамаяни». Якщо центром крішналіли вважається місто Матхура і околиці його — Вріндаван, де минули дитячі і юнацькі роки Крішни, то центром вистав рамліли вважається Варанасі, або Бенарес. Рамліла триває кілька тижнів, а завершується церемонією спалювання трьох опудал демонів, що символізує перемогу Рами над ворогами, особливо, над Раваном, що викрав Сіту, дружину Рами, уособлення Панни-Сонця.

Отже, слово ліла наявне в жіночих іменах і термінах, пов'язаних з богом кохання Камою, Крішною і Рамою — усі вони тією чи іншою мірою причетні до Вішну та його дружини Лакшмі. Крім того, близькі між собою функціонально й Кама з Крішною: недарма, як мовлять перекази, Кама після сутички з Шівою знову відродився до життя як син Крішни. А Вішну тотожний слов'янському Ладові, Ладо, тоді як Лакшмі тотожна слов'янській Ладі. Лада — богиня кохання і шлюбу, краси й сімейної злагоди, а син Лади — Лель, як сином Лакшмі вважається Кама. Лель-Полель, з яким перегукується індійське ліла, бог весни, молодості й кохання, з його весняним святом пов'язані обрядові ігри й дівочі хороводи. А ліла в індійців — хороводні ігри дівчат, присвячені коханню юного бога-пастуха Крішни-Гопали. Дівочі хороводи властиві й святові Йвана Купали.

Ім'я і функції Лакшмі, дружини Вішну, богині щастя, краси, багатства й сімейної злагоди, тотожні литовській та латиській Лайме, теж богині, ім'я якої і сьогодні поширене в латишів і литовців, як і Лакшмі в індійців — його, наприклад, має відома співачка Лайма Вайкуле. На слов'янському грунті індійській Лакшмі та латисько-литовській Лайме відповідає Лада, дружина Ладо. Польський історик <110> Стрийковський свідчить, що свято Ладові відзначалося з 25 травня до 25 червня, тобто воно збігалося зі святом Івана Купала. У латишів і литовців Лайме — богиня щастя і долі, вона допомагає дівчатам вибрати нареченого, потім веде молодих до вінця. А в латиських народних піснях пов'язується із сонцем (МНМ, ІІ 35), що має місце й на індійському грунті, оскільки Вішну — сонячне божество, а Лакшмі — його дружина. У наших весільних піснях слово ладо вживається щодо молодого чи молодої, у веснянках — це приспів. Густинський літопис пише, що Ладо — бог одруження й усілякого благополуччя, що йому підносять пожертви ті, хто прагне одруження і щасливого подружнього життя (Іларіон, 110–111).

Тож наявність індійських жіночих імен та важливих і показових термінів із компонентом ліла (крішналіла, рамліла, расліла) дозволяє перекинути місток до деяких слов'янських реалій — божества Леля-Полеля, персонажів обрядових весняних і літніх обрядових ігор ляля, леля, назви квітки лелія-лілія тощо. В українській мові ляля — «мала дитина», «малюк», а в мові хінді маємо те саме — лала (індійське л вимовляється як полтавське л, тобто, власне, виходить те ж саме ляля), яке означає також «мала дитина», а ще — «пестунчик», «улюбленець». Лалан — «пестощі», «леліяння», лалан-палан — «ласка», «пестування» (досл. «леліяння-плекання»), лаліта — «коханий», «любий» тощо (ХРС, ІІ 496–497). Лала тут і «синочок», при звертанні до хлопчика, і «коханий» — при звертанні до чоловіка. Лалан або лялян означає і «гра», і «улюблена дитина», лальна або ляльна — «красуня», лалак або ляляк — «пристрасне бажання» тощо (Там само). Явно відчувається, що сюди ж стає і укр. лялька, ляля. Лал також означає колір — червоний. Як слово крішна означає «чорний», але водночас має і смисловий обертон «гарний», «вродливий», «чарівний», так і слово красний, споріднене із санскритським крішна, означає не лише колір — червоний, але й «гарний», «вродливий», «чарівний». Це особливо важливо у зв'язку з частим у веснянках, зокрема, словосполученням весна-красна, а весна — невіддільна від кохання пора року. Нагадаємо, що індійський Кама мав за помічника Васанту, ім'я якого і означає Весна (або Весняник, щоб передати чоловічий рід).