Таємниці розкриває санскрит
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «Таємниці розкриває санскрит». Краткое содержание книги:
Ще один напис з ім'ям Комосарія, очевидно, різновиду імені Камасарія, знайдено на початку ХІХ ст. на березі Ахтанізовського лиману, на Таманському півострові. Південніше станиці Ахтанізовської, на горі Бориса й Гліба (західний берег лиману), на початку ХІХ століття виявлено руїни, як вважають, храму Артеміди. Біля цієї ж гори знайдено статуї і напис цариці Комосарії. Напис вирізьблено на лицьовій стороні вапнякового постаменту. На верхній площині його — два заглиблення для двох статуй. Одна з них, чоловіча — втрачена, друга — жіноча, зберігається в Керченському музеї. Сам постамент із написом в Ермітажі, а напис такого змісту:
«Комосарія, дочка Горгіппа, дружина Перісада, за обітницею присвятила могутньому богові Санергу й Астарі при Перісаді, архонтові Боспору та Феодосії і цареві сіндів, усіх маїтів і фатеїв» (КБН, 583).
Як видно з напису, Комосарія — теж боспорська цариця, але вже дочка Горгіппа, внучка Сатира І й дружина царя Перісада І, який правив Боспором у 344–311 рр. до н. е… Тобто й сам напис датується ІV ст. до н.е. Сатир І царював у 433–389 рр. Між царюванням Сатира І та Перісадом І при владі перебуло двоє царів, Левкон І (389–349) та Спарток ІІ (349–344), причому Спарток ІІ царював разом із Перісадом І, а після 344 року (очевидно, після смерті Спартока ІІ), правив сам. Царів на ім'я Горгіпп серед Боспорських написів не засвідчено. Проте деякі цікаві дані про Горгіппа, Сатира І та про взаємини між Боспорським царством і довколишніми племенами, подають «Військові записки» Полієна. Сатир знову привів до влади скинутого царя сіндів Гекатея і віддав йому в дружини свою доньку. Навзамін Гекатей мав позбутися своєї <103> теперішньої дружини Тіргатао, яка походила з меотів. Гекатей дуже любив дружину й не наважувався заподіяти їй смерть, тому тимчасово примістив її у віддалену фортецю. Проте Тіргатао втекла разом зі своєю охороною, а Гекатей і Сатир, виявивши втечу, кинулися навздогін, бо розуміли, що меоти повстануть, коли Тіргатао добудеться до них. Проте Тіргатао перехитрувала їх — удень вона переховувалася в лісах, а вночі якомога швидше добиралася до рідних місць. Врешті-решт вона дісталася до іксоматів, очевидно, племені, з якого походила, бо в неї там був власний палац. Батько Тіргатао на той час уже помер, і племенем правив його наступник, з яким Тіргатао побралася. Після цього вона підбила іксоматів та інші войовничі меотські племена на війну зі своїми кривдниками й пройшла з мечем через усю Гекатеєву Сіндику, спустошила володіння Сатира. Гекатей і Сатир мусили запросити миру вони послали їй щедрі дари, а Сатир, до всього, надіслав їй у заложники свого сина Метродора.
Мир було встановлено, проте Сатир і далі чинив підступи та інтриги проти Тіргатао, наслідком чого стало те, що Тіргатао стратила Метродора й знову розпочала проти Сатира нещадну й затяжну війну. Сатир не витримав лих та випробувань, які з його ж волі впали на нього, й помер. А царську владу посів його другий син — Горгіпп. Він попрохав у Тіргатао миру й надіслав їй щедрі примирювальні дари. Так вдалося покласти край виснажливій і жорстокій війні. Горгіпп, судячи з усього, правив недовго, але дехто з істориків схильний вважати, що саме тоді Горгіпп заснував місто й назвав своїм іменем — Горгіппія, яке вважалося столицею сіндських правителів. Існує і припущення, що Горгіпп просто перейменував якесь старе місто, натоді існуюче, і що саме Горгіпп приєднав Сіндику до Боспорського царства (АС, 108–110).
Відомий дослідник індоаріки в Північному Причорномор'ї О.Трубачов виводить ім'я Камасарія від давньоіндійського кама — «любовне бажання», «кохання» та — шрі/-сар — «жінка». Тобто все ім'я, за ним, означає «кохана жінка». Своє тлумачення дослідник підкріплює тим, що компонент кама виступає в багатьох утвореннях, в тому числі й у власних іменах. Тлумачення цього імені від іранського кама-сара — «з непокритою головою» О.Трубачов вважає випадковим, як і тлумачення імені з фракійської мови (ІА, 245).
Щодо компонента — сарія, то О.Трубачов вбачає його відбиття в санскритському апсара — «апсара», «жіноча водяна істота», «німфа», «русалка». Спроба пов'язати ці слова з іранським сар — «голова» малоймовірна типологічно, бо перед нами суто жіночі імена. Тим більше, що в боспорській епіграфіці засвідчено імена Сарія та Саріка (ІА, 270).
Щодо компонента кама, то справді, він міститься в багатьох <104> індійських іменах, причому як жіночих, так і чоловічих, де пов'язується з поняттям «кохання», «любов». Проте слід зважати, що значна частина індійських імен складається з компонентів, які пов'язані з тими чи іншими божествами, жіночими або чоловічими. Серед божеств, імена яких беруть активну участь в іменотворенні, з повним правом можна назвати Каму — бога кохання в індійській міфології. Тож цілком правомірно припустити, що чоловічі й жіночі імена, які мають компонент Кама-, як правило, перший, пов'язуються з цим божеством.
Індійський міф розповідає, що коли бог Брахма створив усе живе й неживе на землі, то захотів явити світові щось непересічне. І створив невимовно вродливого юнака, озброєного луком із цукрової тростини, що мав тятиву із бринливих бджіл, а стріли були з п'яти найгарніших і найзапашніших квітів. Юнак носив блакитне вбрання і прикрашав волосся квітами кесарі, а в руках тримав стяг із зображенням макари — дивовижної морської тварини.
— Ти — бог кохання, — мовив йому бог-творець Брахма. — Ти всемогутній і здатен проникати в думки людей, тому тебе будуть називати Манматха — «Бентежник душі». Але ти матимеш іще одне ім'я — Кама, бо твої стріли розпалюватимуть пристрасть у серцях чоловіків та жінок, а ця жага, ця пристрасть необхідні для підтримання життя.
Але й сам Кама не встояв перед чарівністю Раті, доньки Дакші, сина Брахми, й вона стала його дружиною. У помічники Камі Брахма визначив Васанту — Весну або Весняника, наділеного всім необхідним для любовних чарів — пташиний спів, розбуялу зелень, соковиті й запашні плоди, квітучі дерева, духмяний вітерець, чарівні сутінки — словом, усе, здатне схвилювати й розбурхати душу.
Тим часом злий демон Тарака став загрожувати світові, але здолати його міг лише ще ненароджений син Шіви. Сам Шіва натоді якраз здійснював нечуване подвижництво, і ніхто не смів порушити його. Парваті, дочка Хімалая, закохана в Шіву, втративши надію на взаємність, злаштувала собі сяку-таку хижку неподалік від божественного подвижника й стала самовіддано прислужувати йому. І боги вирішили скористатися цим: вони доручили Камі заронити в суворому Шіві кохання до Парваті. Улучивши мить, коли дівчина проходила повз грізного бога, Кама зі свого сховку метнув у нього невідпорну квіткову стрілу. Та Шіва помітив його і нищівним третім оком спопелив бога кохання. Проте було вже пізно: Шіва закохався в Парваті, побрався з нею, і в них народився син Сканда, бог війни, який невдовзі й здолав жорстокого Тараку.
Вбита горем Раті, дружина Ками, прийшла до Шіви й стала благати його повернути до життя її любого чоловіка. <105>
— Я не можу зарадити тобі, - мовив їй Шіва. — Твій чоловік не загинув, він тільки позбувся тілесної оболонки, а душа його жива. Він займатиметься і далі своєю справою, але цього ніхто вже не бачитиме.
Проте Раті не відступалася:
— Ви з Парваті потопаєте в невимовному блаженстві, яке дарував вам мій Кама, тоді як від нього самого лишилося ось що.