Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Завдяки контратаці кінноти піхота майже вся відійшла на с. Вербове. Бій скінчився перемогою ворога. Всі частини відійшли на с. Вербове. Мене зовсім розвезло. При гарматі зробили колиску, яку вистелили сіном і поклали там як малу дитину.
Із с. Вербове полк перейшов до Перегонівки, де і стали ми на спочинок. Нарешті я погодився на лікування, яке мав провести наш "полковий лікар", до речі тільки санітар, звали його Теща, бо завше щось бурмотів під носом. Намочивши простирадло у крижаній воді, поставив умову, аби двоє козаків тримали командира, бо може скалічити. Роздягнутого, обернув простирадлом, а потім усім, що було під рукою, прикрив.
26 березня вирушили ми на с. Скалева. "Лікування" допомогло, бо я вже на коні, а Тещу авансував на особистого лікаря командира полку.
Під час маршу в с. Нерубайка зчинив тривогу п'яний козак гарматного дивізіону [Олекси] Алмазова, відкривши вогонь із кулемета. Збив його шаблею до півсмерті, аби не плутався по чужій осі маршу.
В Кам'янечому простояли три години.
Над'їхав большевицький роз'їзд, і зав'язалася перестрілка з нашим забезпеченням. Вислана 2-га сотня з місця атакувала на шаблі й нагнала [червоних] на Мазепинський кінний полк. Усі 25 їздців ворожого роз'їзду потрапили в полон.
О 6-й годині вечора рушили ми на Чеснопіль, куди і прибули пізно вночі. Весь цей перемарш зроблено в тяжких умовах. Страшенне болото, дощ наполовину зі снігом. Усі ми промокли до кісток. Тільки віра в перемогу та любов до рідного краю давали нам силу поборювати всі труднощі…
27 березня ми перейшли р. Синюху, проминувши села Бурти, Павлічова, Коростичова, затримались у с. Вуйчічова, де й заночували. На другий день — спочинок. Старшини й козаки приводили себе, коней і зброю до порядку. О 12-й — сполох: у полі за селом розляглася стрілянина. Висланий роз'їзд доніс, що це селяни на озері б'ють диких гусей…
ЗО березня на світанку вирушили через села Вікторштадт (тепер с. Маркове Добровеличківського р-ну Кіровоградської обл. — Ред.), Михайлівка, Ракине, де затримались, аби прогодувати коней. У той час над'їхав ворожий роз'їзд силою до 40 коней. Обстріляний нашою заставою, повернувся на село Карбівка, в якому, за розповідями селян, стояв ворожий відділ кінноти до 200 шабель, але тримав себе пасивно. Рушили далі. На вечір прибули до м. Хмельове і розташувались ночувати.
Половина полку- в роз'їздах і на варті. За відомостями, на станціях Помічна і Новоукраїнка вивантажилася ворожа піхота великої сили, [червоні] також зайняли села Якимівку, Глодоси та Вербівку. Ці відділи мали завдання будьщо нас знищити. Тож коней на ніч ніхто не розсідлував.
31 березня — денний спочинок. Кували коней та приводили себе до порядку.
Половина полку напоготові. Гармати вкопані в напрямку Глодос. Ворог навкруги, але чомусь тримає себе пасивно, видно, ще не закінчив концентрації.
Захоплення ст. Плетений Ташлик
1 квітня 1920 р. ранком полк вирушив на Плетений Ташлик із наміром у цей день перейти дві залізниці. Перескочивши щасливо залізницю Новоукраїнка — Бобринська, в годинах пополудневих підходили до ст. Плетений Ташлик на шляху Новоукраїнка — Єлисаветград.
По дорозі до полку мали приєднатись 2-й кінний полк [Івана Литвиненка] та гарматний дивізіон [Олекси] Алмазова (після захоплення ними станції Новоукраїнки), але завдання свого вони не виконали через нерішучість. Таким чином, до ст. Плетений Ташлик підійшли тільки Чорний полк та отаман [Андрій] Гулий зі своїм штабом, який мав очолити злучену кінноту.
В роз'їзд вислано 2-гу сотню з наказом зайняти село і вести розвідку на станцію. Не доходячи до села, штаб дивізії отримав відомості від селянина, що на станцію прибув ешелон з кіннотою, близько 200 чоловік. У мене засвербіли руки — хотів якнайскоріше добратися до тих коней. [Але] отаман Гулий наказав чекати на прибуття 2-го полку та Алмазівців. По довгій надумі, не дочекавшись [2-го кінного полку] Литвиненка, нарешті дозвіл дав. На чолі 1-ї і 3-ї сотень я риссю рушив у бік станції. Яром, що вів аж до самої станції, сотні пробрались і, не розвертаючись у лаву, колоною увірим лись на ст. Плетений Ташлик. До 40 червоних потрапили в полон, не давши жодного пострілу. Але ешелон з кіннотою менше як годину тому пішов далі. Коли б отримав дозвіл відразу, здобули би 200 коней. Задовго наші отамани думають…
Весь полк і штаб дивізії підтягнулися до станції. При телеграфі — наш старшина, який невдовзі повідомив, що з Новоукраїнки проситься поїзд. Пустити.