![Уран [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/8/6/uran-uk-download.jpg)
Уран [uk]
- Автор: Зарудний Микола Якович
- Серия: Дилогия #2
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Уран [uk]». Краткое содержание книги:
Любов. Якщо вона справжня, то завжди тяжка і складна. Відчула це на собі і Степка — дівчина горда, безкомпромісна. Обставини та час змінюють її характер, відкривають кращі сторони її натури. І тільки кохання Степки залишається незмінним.
«Уран» — друга частина дилогії, продовження роману «На білому світі». Це книга про наших сучасників, про проблеми села та про велику любов, без якої нема справжнього щастя людині, без якої була б біднішою і наша земля.
— Я сама... сама...
— Я взагалі нікому не буду писати,— відповіла Галина.— Я ніколи не повернуся туди...
Та одного вечора у квартиру Мартиненків подзвонили. Фросинка, Галя і Охрім сиділи перед телевізором.
— Це, мабуть, Генка з п'ятої квартири. Подзвонить і тікає. Ой дам зараз! — Фросинка вибігла в коридор, відчинила двері, з кимось поговорила і крикнула: — Галю! Мостовий!
Галина кинулася до дверей, на порозі стояв Мостовий.
— Як ти мене знайшов? — шептала Галина.
— На своїй землі, свої люди... Дурненька ти моя, хіба ти могла б утекти від мене?
Другого дня вони виїхали з Галиною додому. Проводжала їх уся бригада Фросинки і потомствений прохідник Охрім.
* * *
— Клює! — крикнула Галина Сашкові й вибігла з своєї схованки.
Мостовий потягнув удочку, і здоровенний карась випірнув з води.
— Є, є! — кричала Галя.— Це я тобі наврочила! Я!
Сашко з захопленням дивився на щасливе юне обличчя
Галини, потім жбурнув кудись вудку, підхопив її на руки і поніс до річки.
— Не смій, Сашко!
— Скупаю!
— Ой, дурний, я ж одягнена!
— Русалочко ти моя!
— Божевільний!
Сашко розгойдав Галю і кинув у воду.
Галина вибрела з води і помахала Сашкові кулаком:
— Плаття нове і туфлі... Хуліган! Допоможи хоч плаття зняти, поприлипало все.
— Це я можу.— Сашко підхопив краї коротенького платтячка і потягнув догори.— Ти, наче Афродіта, народилася з піни.
Мостовий пригорнув до себе Галину.
— Я так змерзла...
— Ти ж моя маленька,— цілував холодні щоки.
— Задушиш! — кричала вона, б'ючи Сашка кулаком по спині.
— Так його, так! — почувся чийсь голос.— Я б йому ще не так дав!
Галина вирвалася з обіймів чоловіка і ледь не провалилася крізь землю від сорому. На неї дивився Шаблій.
— Пробачте, Павле Артемовичу,— почервонів Мостовий і швидко почав одягатись.
— Це я повинен пробачатися перед вами, вискочив, як Пилип з конопель.
Галина схопила своє платтячко і зникла в кущах.
— Не чекав на вас,— наче виправдовувався Мостовий. — Ніхто не дзвонив.
— Вчора до батька поїхав, переночував, а до тебе по дорозі... Дві області проїхав. Обженуть нас сусіди по буряках,— Шаблій скинув піджак і сів на пеньок.— Є риба?
— Мало. Пересихає Русавка. У Сосонці колись і броду не було, а тепер череду переганяють... Десь болота осушують, а по нас б'є, Павле Артемовичу.
— Так, багато інколи у нас не дуже розумного ентузіазму,— погодився Шаблій.
«Чого він приїхав? — думав Мостовий. — Партактив недавно був, хлібоздачу виконали... Не в гості ж приїхав?»
— Може, перекусимо, Павле Артемовичу?
— Можна. Але перед цим скажи мені, Олександре Івановичу, скільки засіяно озимини у Сосонці?
— Гектарів триста.
— А район Видубецьких гір?
— Почали. Вчора розмовляв з Гайвороном.
— Отже, так, Сашко. Сівбу в районі Видубецьких гір треба припинити. Слухай, слухай,— поклав руку на плече Мостового.— І це ще не все. У Сосонці будуть споруджувати величезне водоймище... гектарів на п'ятсот... Проект на затвердженні...
— Навіщо? — спохмурнів Мостовий.
— Треба. Уран... За рік там виросте місто... Гірничий комбінат, збагачувальна фабрика...
— Будуть шахти?
— Ні, відкритий кар'єр... Дешево...
— А колгосп? — Олександр відчув, як у нього пересохло в горлі.
— Я ще не знаю точно, яку територію займе комплекс, але думаю, що частина земель залишиться.
— Такі землі! — зітхнув Мостовий.— Сосонка за останні роки, Павле Артемовичу, такий розгін взяла... що куди там...
— Знаю... Мені теж шкода, Олександре, але є речі важливіші.
— Розумію. Що я маю робити?
— Треба організувати зустріч будівельникам. Десь за тиждень почне прибувати техніка й матеріали. До зими треба буде побудувати гуртожитки... Але це робитимуть без тебе. Керуватиме будівництвом Арсен Климович Турчин. У нього розмах сибірський... Прекрасна людина, — Шаблій замислився.— А тобі, Олександре Івановичу, випаде, мабуть, найважче... Треба підготувати до цього село, людей. Щоб зрозуміли... Буде потрібно — приїду сам. Добре все продумай, порадься з комуністами, з активом... Поговори з Платоном Гайвороном, то хлопець розумний... Як у нього з дружиною?