Осиний мед дикий
- Автор: Савка Ірина
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Видавництво старого Лева
- ISBN: 978-617-679-021-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Осиний мед дикий». Краткое содержание книги:
Видання здійснене за сприяння Львівської міської ради в рамках Конкурсу на підтримку україномовного книговидання у м.Львові у 2013 році”.
Плютоногий
У хаті пахло сном. Гуцала і збивалася з ритму стара колиска, придрімувала баба Каська.
— Колисала баба діда, від вечері до обіда, — тихо жебоніла колискову. Малому Миханеві дозволяли довго колисатися, ніби загладжували провину за всі негаразди, що їх спіткали. То він, коли слабнула бабина рука на колисці, покрикував:
— Бабо, люляй!
І баба знову дріботіла колискою по гулюватій долівці...
Коли зайшов до хати Плютоногий, вона не дуже й допитувалася, що він хоче і чого шастає очима по хаті. Може, Янки шукає? Але вона в полі з Танькою. Чула баба краєм вуха, що парубок перестріває її онуку, але як на це Янка...
Молодий фронтовик Гріша Плутонов не заперечував, коли його направили міліціонером до Ковалівки. Воював з українцями, ділив солдатські сухарі, ходив у розвідку, жартував з дівчатами. Але коли бачив Янку, забував про все. Вона була для нього особлива: язик не слухався, очі дивилися на чоботи, і тільки грайливий сміх дівчини повертав його до пам’яті. Не знав ще Гріша Плутонов, що сільські молодиці для легшої вимови його прізвища називали його «плютоногий», хоча сам він був статечний, з довгими і рівними ногами. Нічого в нього ніде не плуталося — мав фронтову виправку.
Коли Янка в білих шкарпетках і напудрених зубним порошком капцях з’являлася на танцях, де вигравала гармошка кривого Мірка, Гріша пильно охороняв гулянку, а надто — Янку. До хати підходив рідко, лише коли випадала нагода чи привід, бо Янка була дівчина строга. Вона, однак, теж придивлялася до хлопця, і хоч мама вряди-годи кидала: «Не задивляйся на москаля», крадькома розглядала його та раділа, що саме її вирізняв серед інших. А якогось вечора Гріша, ніби ненароком, провів Янку до воріт, затримавши на розмову. Коли від вечірньої прохолоди дівчина повела плечима, зняв потерту шинельку і накинув на неї. Війнуло чоловічим теплом і стало затишно. «Може, це він?» — штрикнула думка, але Янка лиш звично пирснула сміхом і шугнула додому, залишивши хлопця в роздумах.
Того ранку, поснідавши буряковою кавою — бо яйце від єдиної курки берегли для Миханя, ну чи для баби Каськи, — Янка збиралася в поле.
— Здрасте! — з’явився на порозі Гріша.
З якого дива, думала дівчина, та ще й так зрання... Стрельнула очима. Плутонов стояв обм’яклий, винувато дивився під ноги. І тоді Янка помітила в сінях ще одного чоловіка у формі. Зблідла.
— Що сталося, чого ви тут?
— Заявление на вас. Зерно прячете.
— Яке зерно? — не второпала дівчина. І раптом, як блискавка, майнула думка: восени у невеличкому схроні у кімнаті мама сховала дві торбини насіннєвого жита. Заліпила, вимастила глиною долівку, чекала пори.
— Прости! — ледве вичавив Гріша.
Тиша запала в хаті. Стук-стук щупом по долівці — і порожнина враз виказала себе. Танька спершу заніміла, дивлячись на те, а потім ураз зірвала благеньку верету з ліжка, оголяючи солому. Один торб’як хлопці уже витягли, а поки піднімали другий, жінка рвучким рухом розв’язала торбину, і жито з шумом шуснуло в солому.
— Ви что делаете? — рвонувся до неї Гріша. Танька себе не пам’ятала.
— Ах ти, Плютоногий! — кричала жінка, силою жбурнувши його на ліжко, і дубасила кулаками, куди попало. — Ти його сіяв, ти його жав? Ти його знову крадеш, останнє крадеш! — волала з перекошеним лицем.
— Бабоньки, не убивайте! — жартома пручався Плутонов, закриваючи руками голову. — Послушайте, я должен, понимаете? Не моя это вина... — і виразно глянув у вікно.
Танька й собі потягнулася за його поглядом. За городом на плоті чипів Микита, котрий ураз відсахнувся від нього, коли жінка люто зиркнула в його бік.
— Ах ти шкуродер проклятий! Щоб тобі повилазило і заціпило навіки! — Таньку всю трясло. Сльози бігли худим вицвілим обличчям. Вона вибирала добірні матюки і посилала усім і на всіх: на війну, на Микиту, на москалів...
— Веди, веди мене, Плютоногий! Мені вже все одно, хай відмучуся раз, і буде кінець. Ми вже зелені від юшки з буряка, давимося кукурудзяними підпалками і все чекаємо, коли буде ліпше... Он дівка на виданні, а її можна перекинути через хату!..
Янка стояла заніміло, Михань сидів у колисці, спершись на бильце, і тільки баба Каська сукала сухенькі кулачки:
— Що буде, ой людоньки! Та ми ж не крали, та то ж наша кривавиця! Та що ж ви робите! Бійтеся Бога!
— Так, — витирав спітніле чоло Плутонов. — Читай!
І підніс Янці папір: «Вызов за доносом был ложным». Янка ще не зовсім усвідомила, що то значить. Здивовано дивилася на міліціонера.