Осиний мед дикий

Встидали вже Михаська всі домашні, а Катерина і полином мастила груди, і буряком червоним, а він побокує, посопе, поопускає оченята, витре рукавцем — і далі за своє. Михасько вже не вміщався Катерині в подолку, то, коли сідала на бамбетель, швиденько прискакував і стоячи розщіпав кофтину. А то примудрився перевертати ніжками догори стілець, ніби полудрабки від воза, брав мотузку, прив’язував до ніжки, хапав батіг в руки і їхав у поле до мами.

— Ти, цицію, — встидала його баба Романиха. — Як будеш женитися, то далі будеш за собою цицьку тягати?

— Буду зенитися тіко з мамою, а вона буде коло мене.

Якось пополудню баба по бараболях рвала повіку для кози. Михасько став на межі в позі власника — штанята на одній шлейці, розставив широко ноженята — і прошепелявив:

— Ти, стара Манихо, насо дер-дер віку?

Баба ледь від сміху не впала в бараболиння.

-Ти, господаре, може, цицьки хочеш? То ходи дам, хоч пуста!

Михасько почервонів і затупав ногами:

— Твої не хоцу, сою маю!

Баба Романиха повела розмову в інший бік.

— Дивися, Михасю, зуби пішли тобі вперед, бо такий ти вже великий, а цицьку ссеш! Всі з тебе сміються, навіть цукерків не хочеш. От в зимі ходить Миколай, носить дарунки, а тобі напевне не принесе.

— А цо?

— Бо кривду мамі робиш. Думаєш, її не болить, як ти її мучиш? А Миколай приносить солодкі когутики, коники на патичку і великі помаранчі.

— Со то є параманчі?

— Такі великі жовті яблука, що сік з них сам тече. Ростуть там, де зими нема. Миколай набирає їх великий мішок, прилітає з небес і роздає чемним дітям.