Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
— Ви гадаєте, що я дозволив би будь-кому підняти на мене руку?
— Я певен, що ні… Але він піднімав руку не на вас, а на свою доньку… Було б дивно, коли б він вас ні разу не застав…
А зараз краще було трохи помовчати. Запала гнітюча тиша. Метре легенько посмоктував свою люльку.
— Допіру я дізнався од вас про одну вельми цікаву подробицю… Найчастіше Віллемс сходив на берег і напивався в Парижі, бо тут у нього була подруга, яка теж любила випити… В інших портах він пив просто на баржі або в найближчій забігайлівці. І, як усі, хто повинен вставати до схід сонця, він повертався й лягав спати рано, надто рано… І тільки в Парижі ви могли цілий вечір залишатися вдвох з Аннеке…
В коридорі почулися кроки, голоси. До кабінету зазирнув Ляпуент.
— Готово, патроне…
— Зажди хвилинку…
І в сизому від тютюнового диму повітрі знову залунав «коток».
— Цілком можливо, що, повернувшись якось додому трохи раніше, ніж звичайно, він застав дочку у ваших обіймах. Певна річ, старий розгнівався, а в гніві він був страшний… Можливо, він показав вам на двері: «Іди, хлопче, куди бачиш…» Можливо, вдарив доньку…
— Це все ваші вигадки, — глузливо кинув Йєф.
— На вашому місці саме цієї вигадки я й дотримувався б… Бо тоді смерть Віллемса — майже нещасливий випадок…
— Це й був нещасливий випадок!
— Я сказав «майже»… Я навіть не кажу, що ви допомогли йому звалитися у воду… Адже він був п'яний, він хитався… Тієї ночі дощило? От бачите!.. Виходить, трап був до того ж слизький… Ваша провина в тому, що ви одразу ж не кинулися йому на поміч… Вона була б більша, коли б ви самі його штовхнули. Але це сталося два роки тому, і в поліцейському протоколі говориться не про вбивство, а про нещасний випадок…
— Чого ж тоді ви так силкуєтеся накинути це на мій карк?
— Я лише силкуюся розібратися… Уявімо тепер, що хтось був у цей час на березі і бачив, як ви штовхнули Віллемса в воду… Адже він міг посвідчити, що ви не одразу вскочили в шлюпку, а довгенько стояли на палубі, чекаючи, поки хазяїн захлинеться… І справді, чого ви мали перешкоджати його смерті?
— А Аннеке? Що ж, по-вашому, вона спокійно дивилася, як гине її батько?
— В такий пізній час вона могла вже спати… В усякому разі, чоловік, який вас бачив, бо ночував тоді під мостом Берсі, нічого не сказав поліції… Бродяги не люблять втручатися в чужі справи. Вони інакше дивляться на світ і в них свої уявлення про справедливість… Таким чином, невдовзі ви могли одружитися з Аннеке, і, оскільки на баржі одному впоратися важко, ви викликали брата… Нарешті ви були щасливі… Ваша мрія збулася — ви теж стали хазяїном, «босом», як ви кажете… У вас тепер була власна баржа, власний капітал… Відтоді ви ще не раз зупинялися в Парижі, але, я певен, ви більш ніколи не ошвартувалися біля мосту Берсі…
— Неправда, мосю… Я стояв там відтоді принаймні тричі.
— Авжеж! Після того, як переконалися, що бродяга там більш не ночує… Бродяги не люблять засиджуватися на одному місці. І от під мостом Марі ви впізнаєте свого старого знайомого… А він вас… І от я думаю…
Він удав, буцімто його осяйнула нова ідея.
— Що ви думаєте?
— Я думаю, чи не помітили ви його часом на набережній Рапе, коли Віллемса витягли з води… Авжеж! Ви не могли його не помітити… Він підійшов, але нічого не сказав… І от минулого понеділка, коли ви угледіли його на березі, вам здалося, що він міг пробовкатися про вашу справу… Не виключено, що він погрожував це зробити…
Комісар не йняв у це віри — це було так несхоже на Професора! Але в цю мить така версія була йому конче необхідна.
— І вам стало страшно… Що, як він і справді заговорить? І тоді ви подумали, що цього небажаного свідка можна легко позбутися… Майже у той самий спосіб, що й старого Віллемса…
— Виходить, це я кинув його у воду, чи як?
— Скажімо, штовхнули…
Йєф знову звівся на ноги, але зараз вигляд у нього спокійний, навіть рішучий.
— Ні, мосю, ви ніколи не присилуєте мене в цьому признатися. Все це брехня!
— Можливо, я в чомусь помилився. Скажіть…
— Я вже сказав.
— Що?
— Це записано чорним по білому у вашому протоколі.
— Ви сказали, що десь опівночі почули шум?
— Якщо сказав, значить, так воно й було.
— Ви також сказали, що двоє чоловіків — один із них у світлому плащі — вибігли в цей час з-під мосту в напрямку до червоної машини…
— Саме так, червоної…
— Отже, вони пробігли повз вашу баржу?
Ван Хутте навіть оком не повів. Мегре підвівся й відчинив двері.
— Заходьте, панове!