Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
В рубці явно про щось сперечалися: в голосі Аннеке чулися благальні інтонації, в вигуках Йєфа тремтіла лють. Невже він знову відмовлявся їхати з комісаром?
Жінка, видно, перемогла. Коли Йєф з'явився на палубі, його засмагле обличчя було чисто виголене, волосся старанно зачесане і блищало від бреоліну. Біла сорочка, темно-синій, майже новий костюм, смугаста краватка, чорні туфлі — все виглядало так, неначе він зібрався до церкви на недільну месу.
Не дивлячись на Мегре, він підійшов до брата і з хвилину розмовляв з ним про щось по-фламандськи. Потім зійшов на берег і попрямував до машини.
Комісар відчинив дверцята, і Нев'є з подивом витріщився на них.
— Куди ми їдемо, патроне?
— На набережну Орфевр.
Вже сутеніло, і незабаром довелося вмикати фари. Жовті промені фар виривали з темряви то купки дерев, то невеличкі сільські будинки, аж поки не розтанули в сірій імлі передмістя.
Сидячи в кутку, Мегре палив люльку і за всю дорогу не зронив жодного слова. Йєф ван Хутте теж мовчав, і, заінтригований цією незвичною тишею, інспектор Нев'є нарешті наважився запитати:
— Вас можна поздоровити з успіхом, патроне?
Не діставши відповіді, він перестав сушити собі голову і піддав газу.
Коли вони в'їздили на подвір'я Палацу правосуддя, була вже восьма година вечора. Лише в кількох вікнах горіло світло, але старий розсильний Жозеф був на своєму посту.
В інспекторській двоє чергових грали в шахи, Ляпуент щось вистукував на машинці.
— Подзвони, щоб принесли бутерброди та пива…
— На скількох осіб?
— На двох… Ні, на трьох, ти теж мені будеш потрібен. Ти зараз вільний?
— Так, патроне…
В кабінеті комісара при електричному світлі фламандець здавався ще вищим, худішим, засмаглішим.
— Можете сісти, громадянине ван Хутте…
Йєф насупився: таке звертання не віщувало нічого доброго.
— Зараз нам принесуть бутерброди…
— А коли я зможу побачитися з консулом?
— Завтра вранці…
Він сів до столу і набрав свій домашній номер телефону.
— Вечеряй сьогодні сама… Ні… Чекати не треба… Можливо, до ранку…
Очевидно, їй кортіло поставити йому безліч запитань, але вона обмежилася лише одним:
— Він часом не помер?
— Ні…
Вона навіть не поцікавилася, чи не затримав він кого-небудь. Те, що він відмовився від вечері і навіть не знав, коли саме повернеться додому, означало, що вже йде або скоро почнеться допит, який може тривати до ранку.
— На добраніч…
Він стомлено глянув на Йєфа.
— Я ж просив вас сісти…
Його вже дратував цей незграбний велетень, що стовбичив посеред кабінету.
— А якщо я не хочу сидіти? Адже це моє право. Хочу — стою, хочу — сиджу, вірно я кажу?
У відповідь Мегре тільки зітхнув. За хвилину почувся стукіт у двері. Офіціант із ресторанчика «Дофін» приніс пиво та бутерброди.
У цих ночей, що у восьми випадках із десяти незмінно закінчувалися цілковитим зізнанням злочинців, вже були свої правила, свої традиції, немов у театральних вистав, зіграних по кількасот разів. Чергові інспектори одразу здогадалися, що має відбутися, так само, як і хлопчина із ресторану «Дофін», який приніс бутерброди. Поганий настрій запального фламандця аж ніяк не означився на його апетиті. Він в одну мить проковтнув чималий окраєць хліба з шинкою і, скоса зиркнувши на Метре, вилив просто в горлянку цілу пляшку пива.
На зло присутнім чи, можливо, з почуття протесту він їв зумисне неохайно, гучно плямкав ротом і випльовував просто на підлогу тверді хрящики, так немов стояв у себе на палубі, а навкруги була вода.
З удавано благодушним виразом комісар нібито спокійно стежив за провокаційними витівками розлюченого Йєфа і не перешкоджав йому кидатися по кімнаті, подібно до дикого звіра в клітці.
Найважче і найризикованіше в будь-якому дізнанні — це правильно вибрати момент, коли можна іти ва-банк. Тут немає раз і назавжди встановлених правил. Це навіть не залежить від того, у кого в дану мить більше козирів. Все визначає особиста інтуїція, особистий нюх.
Йому не раз траплялося починати атаку, не маючи ніяких переконливих фактів, і досягти перемоги за кілька годин. А часом, навпаки, маючи на руках усі докази і дюжину свідків, він марно морочився цілу ніч.
Багато також важило знайти правильний тон, різний у кожному окремому випадку, і от саме про те, який тон йому обрати за даних обставин, думав зараз комісар, закінчуючи свою вечерю.
— Може, хочете ще пару бутербродів?
— Єдине, чого я хочу, — це бути якнайшвидше на своїй баржі поруч із своєю жінкою!