Аеніль

— Не розумію… Ця кімната захищена чарами від усього, боятись нічого.

— Ні. От у моїй кімнаті було не страшно.

— Може, ти просто не звикла?

— Не знаю. Я хочу їсти, — Іно втомилася пояснювати.

— Добре. Зачекай, я зараз збігаю на кухню і візьму щось…

— Я з тобою, — безапеляційно заявила Іно.

— Ні, зачекаєш тут. — Аеніль аж здригнулася від думки, що одногрупники побачать її з сестрою.

Іно підсунулася ближче і знову сказала:

— Я не залишусь тут сама.

Щось у її голосі стривожило і переконало Аеніль.

— Добре, — тільки й змогла відповісти старша сестра.

У будь-якому разі Іно від усіх не сховаєш. І Аеніль не хотіла бути схожою у цьому на батьків.

Вже у вітальні вона зрозуміла, що сьогоднішній день буде не найлегшим у її житті. Перешіптування дівчат-старшокурсниць за спиною, приглушений сміх — все це Аеніль сприйняла на свою адресу. Точніше на адресу сестрички, що безтурботно йшла поруч, щось мугикаючи собі під ніс. Аеніль почервоніла, опустила голову і міцніше притисла до себе Іно. Та чудом уникала зіткнення з меблями й окремими ученицями, які бігали туди-сюди дівчачою вітальнею алхіміків.

Через повільне дріботіння Іно вони запізнилися на сніданок і знову привернули увагу, якої так не хотілося Аеніль. Вона ще сильніше схилила голову і повела сестричку до свого місця за столами.

— Що, найнялась провідницею для якоїсь каліки? — пролунав за спиною глузливий голос Савлія, підтриманий нерідким сміхом. — Невже так сутужно з фінансами? Я думав, що чистку туалетів краще оплачують.

Аеніль старалася його не слухати, але Іно вуха не заткнеш. Маленька перестала мугикати і її вираз спохмурнів. Вона відразу відчувала, коли розмова заходила про неї. Навіть якщо й не розуміла змісту, за інтонацією вловлювала все.

Тільки коли сіла поруч з Емблою, Аеніль змогла трохи розслабитися і заспокоїти бурю всередині. Вона готова була терпіти чимало образ на свою адресу, але за одне слово Савлія про Іно ладна була його вбити.

— Хто це? — запитала Ембла.

Ці байдужі слова ще дужче зіпсували настрій Аеніль. Вона так чекала підтримки і співчуття з боку подруги.

— Моя сестра, — холодно відповіла Аеніль.

— Вона що…

— Сліпа.

— А… Гм… Чому я не бачила її раніше? Я взагалі не знала, що в тебе є сестра, — Ембла зовсім не реагувала на крижаний тон Аеніль, настільки була заглиблена у якісь власні думки.

— Вона жила з батьками. Вони поїхали, і тепер сестра житиме зі мною.

— Зрозуміло. Слухай, я хотіла тебе спитати щодо тої, — Ембла притишила голос, — синьошкірої. Ти що, справді з нею дружиш?

— Так. А що? — Аеніль готова була от-от зірватися. Іно це відчувала, тому поспішала наїстися, а от Ембла і вухом не вела. Такий вже в неї характер, коли думає про щось своє, на інших взагалі не зважає.