Найкращий сищик та падіння імперії

— Вугілля, Ваню! — кричала графиня, і я кидав у піч лопату за лопатою.

— Там за нами якийсь вершник, людина! — крикнула Афродіта.

Я визирнув. Це був Григорій.

— Зніми його, Ваню!

— Ні, це свій!

— Чорт, одноноги!

Я визирнув і почув знайоме голосіння. Одноногі чудовиська з луками вистрибували з воріт і переслідували нас. Хатка котилася занадто неспішно, щоб утекти від них. Я вибив вікно.

— Гришо, їдь уперед! — крикнув слузі, а сам став стріляти.

От якби мені сюди манліхера, я б тут навибивав очок, але доводилося стріляти з браунінга. І з нього поцілив кількох чудовиськ. Інші почали стріляти з луків під час своїх довжелезних стрибків, коли наче зависали у повітрі і могли добре прицілитися. Стріли застукотіли по стінах і даху будинку. Розбили кілька вікон.

— Вугілля, Ваню!

Я підкинув ще і ще. У кабіну залетіла стріла, вп’ялася біля графині, але та не звернула уваги. Я перезарядив браунінг і знову почав стріляти. На кожен мій постріл прилітало по кілька стріл, я мусив перебігати від вікна до вікна. Збив іще кількох чудовиськ.

— А де льюїс, Ваню? — спитала Афродіта.

— В аероплані!

Я вистріляв іще три обойми, після чого одноноги відстали. Ми доїхали приблизно до того місця, де треба було повертати до лісу. Але в полі будиночок миттю застряг у снігу. Ми вискочили.

— Гришо, сюди! — крикнув я.

Він під’їхав, ми сіли на коней і поїхали, не дуже швидко, бо снігу в полі було багато.

— Куди ми, Іване Карповичу? У лісі від чудовиськ не сховаєшся! — панікував Гриша.

— У нас аероплан, не бійся, — засміялася графиня.

— Аероплан? А ми всі вмістимося?

— Ти що, теж із нами? — спитала графиня.

— Так, із нами, — кивнув я. Гриша допомагав, він заслужив. Ми доїхали до смуги лісу, проїхали її і вискочили на галявину.

— А де аероплан? — спитала графиня.

— Бачите, як добре я його замаскував! — зрадів я. — Он, купа молодих ялин. Він під ними!

Ми гнали коней, які важко борсалися в глибокому снігу. Сяк-так добралися до аероплана, почали скидати гілки.

— Шестируки! — заверещав Гриша і схопився за голову.

Я побачив, що на іншому боці галявини виїхав загін шестируків на тих своїх величезних птахах. Шестируки помчали до нас. А нам треба було злітати в їхній бік.

— Чорт, вони нам крила порубають! — скривилася графиня.

— Заводьте і злітайте! — наказав я, сам дістав із аероплана льюїс, скочив на коня і помчав назустріч чудовиськам. Почув, як позаду завівся двигун. Почав стріляти. Перші шестируки посипалися разом зі своїми птахами. Я сік короткими і точними чергами, потім кинув ще й гранату, зупинив коня і стріляв далі. Повернувся, побачив, що аероплан наближається. Випустив останні набої, відвів коня убік, щоб аероплан не зачепився крилом, погнав уперед. Аероплан потроху наздоганяв мене, я пропустив його, а потім пришпорив коня і стрибнув з сідла у крісло, де мене підхопив Григорій. За мить ми відірвалися від землі і зразу впали, знову котилися на лижах, на нас мчало кілька шестируків, що махали всією своєю зброєю. Я вихопив манліхер, збив їх, і ми нарешті відірвалися від землі. Важко набирали висоту, ледь не зачепили верхівки дерев. У нас полетіли стріли одноногів, я відповідав пострілами, потім перезарядив обойму, визирнув. Одноноги залишилися позаду. Ми летіли.