Вигнанець і чорна вдова

 «Караваєвських», знаменитих на весь Київ та найдорожчих лазнях, Чечель не бував.

Навіть більше: маючи інформаторів у лазнях мадам Іванової на Євбазі, у Троїцьких, Московських, Андріївських, тим більше у Купецьких, де майже відкрито збиралися злодії та повії, Платон за час служби в кримінальному розшуку не завів у банному закладі тепер уже покійного Міхельсона очей та вух.

Поки їхали, стрельнуло в голову те, про що досі не думав: старші колеги так само не могли похвалитися, що мають у «Караваєвських» агентуру. Хіба обер-поліцмейстер та наближені до нього могли собі це дозволити, але тільки для того, щоб знати секрети панів та пань із вищого світу. Щоб знайти найкращий спосіб використати знання з користю для себе. Наприклад, для шантажу...

Загалом, дійшов думки Чечель, персоналу лазень Міхельсона платять занадто добре, аби в когось виникла спокуса продавати поліцейським агентам тутешні таємниці.

Тому Апаш, якого давно розшукують, міг почуватися там цілком безпечно.

Не здадуть.

Навпаки — зрадіють, адже він щедрий.

Справді, поява забрьоханої парочки обслугу не здивувала й не збентежила. У гостей спритно прийняли одяг, а три рублі за нумер взяли з низьким уклоном. Апаш трохи подумав і додав ще стільки ж:

— Це щоб напевне не турбував ніхто.

— Пива зволите? Свіже, а раки ще повзають-с.

— Зволимо пива? — Апаш тицьнув Платона ліктем.

— Неодмінно, — погодився Чечель. — З раками.

Коли їх провели в приміщення з мармуровим басейном і дали спокій, Платон трохи зніяковів:

— Сімейний нумер, Саво Петровичу. Якось воно не тойво.

— Боїшся, що в соломіти запишуть? — реготнув Апаш. — А сам ось щойно просив мене свою сраку поцілувати. Не тушуйся, Плато, тут знають: Апаш по дівках, часом навіть кількох привозять. Але в нас без оргій, усе пристойно.

— Та навряд ти мене сюди задля оргій привіз.

— Апаш тебе привіз, бо ти того хотів.

— Я хотів митися з тобою в бані?

— Ти хотів Апаша бачити. Шукав, знав, де знайдеш. — Бандит скинув черевики, сорочку і штани, лишився у блакитних кальсонах. — Апаш би тебе, Плато, все одно пером приголубив. Тільки спершу ти б Апашу все розказав.

— Що — все?

— Ти ж навіщось шукаєш Апаша. Ти, фараон, якого виперли з поліції, бо запхав носа кудись не туди. Але ти, Плато, молодий, та не зелений. Може, я два роки Київ ваш обходив, бо не хотів тебе дражнити. Ми ж обоє небезпечні. Ти — для Апаша, Апаш — для тебе.

На цьому слові він стягнув кальсони. Тепер стояв перед Чечелем голий. Треноване, мов у циркового атлета, тіло без грама жиру, бугри м’язів, слід від кулі на лівому стегні, два криві потворні шрами — на руці й на спині.

— В одязі помиєшся? — спитав Апаш.

Платон неквапом почав роздягатися.

— Так розумію, ми поговоримо, і ти мене — пером?

— Живи. — Апаш присів на край басейну, опустив ноги в воду, побовтав, примружився, мов кіт на печі. — Ох, добре, добре-добренної... — Ліг на спину, тепер дивився на Чечеля з цього положення. — Ти як знав, чим Апаша взяти. Давненько не мав проти себе когось схожого на справжнього бійця. Ти справжній, Плато. Тому живи... поки що.

— А це як розуміти?

— Як собі хочеш. Апаш має звичку робити дарунки. Так само Апаш може забрати їх назад, коли заманеться. З Апашем, братику, обережно треба.

— Лякаєш?

— Просто говорю. Ти ж мало знаєш про Апаша.

Бандит розпрямив спину, ковзнув у воду, неквапом поплив до середини. Чечель теж роздягнувся, взяв із нього приклад. Тепер вони стояли голі по плечі в теплій воді — один навпроти одного.

— Де Апаш стратив, що зміг привести фараона до себе?

— Я вже не фараон, — нагадав Чечель.

— Ваш брат не буває колишнім. Ти вистежив Апаша. Поліз у пекло, міг згоріти там. Не згорів, бо інакше звали б тебе не Платоном Чечелем.

— Може, досить уже блудити словами, Саво Петровичу?

— Може, й досить. — Апаш набрав повітря в легені, повільно занурився з головою, постояв так трохи, виринув, випустив з рота струменець води. — Напевне, досить. Погралися.

— Я не граюся.

— Апаш уже теж. Кажи, яка потреба.

У двері постукали. Обоє, не змовляючись, дозволили зайти. Банщик укотив скляний візок із пляшковим пивом і тарелем, на якому виклали червоних, гарячих іще раків. Коли нові знайомі знову лишилися самі, Платон заговорив:

— Цікавлять твої зустрічі з Марією.