Вигнанець і чорна вдова

— Ти навіть таке винюхав і докупи склав. Голова... А в поліції нашій усі до одного фофани. З тебе порошинки здувати треба. На руках носити, ноги мити щодня. Не кажи, що багато честі.

— Не пропонували.

— Бо ідіоти! — гаркнув Апаш. — Зараз розклади, про що хочеш почути. Але не шматками кидай, усе викладай.

— Ну, отже... — Платон переплів пальці, поворушив, хрускотячи. — Твій дружок Вовк трохи більше як два роки тому налетів із ватагою на маєток такого собі пана Зайчевського. Він же убив поміщика на очах його молодої дружини Марії. Згодом знайшли труп Вовка. Приблизно в той самий час Марія втретє взяла шлюб, знову з мільйонером, знову вдвічі старшим за себе. А незадовго до його раптової смерті, яку вбивця не надто подбав замаскувати під нещасний випадок, Марія таємно й не раз зустрічалася з бандитом, який добре знав убивцю її другого чоловіка. Ти питав, чи Марії фон Шлессер щось загрожує? Так. Її можуть звинуватити в убивстві барона. Її зв’язок із Апашем дасть і родині фон Шлессера, і поліції всі підстави для цього.

— Ніхто не дізнається про наші зустрічі.

— Я ж дізнався.

— Більше мудрагелів у поліції нема.

— Я б не робив на це ставку. Втратиш пильність одного разу — і розшукова поліція тебе дуже здивує, Саво Петровичу.

Бандит так само сплів пальці, поворушив, викручуючи чудернацьку фігуру. Глянув на Чечеля спідлоба.

— Апаш знайшов її минулої осені. Захотів побачити, нічого не міг вдіяти з собою. Не бачив два роки, тут ти правий. Коли обвінчалася зі своїм бароном, дала зрозуміти Апашу: більше нічого не буде. І не було. Ми просто зустрічалися, сиділи й говорили. Пізніше попросила Апаша допомогти. Не знала, відчувала: біда буде чи з нею, чи з бароном, чи з обома.

— Біда?

— Пояснити не могла, — кивнув Апаш. — Але жінки то чують краще за нас.

— І як вона просила допомогти? Когось убити?

— Якби сказала кого — та особа була б уже мертвою. Як Гриць Вовк. Його вбив Апаш, бо Вовк порушив угоду. Марія не мала поняття про Апаша. Але Апаш побачив її на прийомі в чернігівського губернатора.

— Тебе туди запросили?

— Не як Саву Бережного, і тим більше не як Апаша, — гмикнув той. — Ми готували кілька акцій, саме тому виник Вовк. Він краще знав ті місця й міг сказати, де поживитися. Тоді Апаш завівся з революціонерами. Часом політичні наймають нас, аби нашими руками гребти гроші й усе, що можна перетворити на гроші. Дають за це третину, Апаш виторгував половину. Ну, а потім, коли побачив Марію, поговорив із нею й дізнався, яка вона самотня, — заборонив Вовку чіпати маєток Зайчевського.

— Він не послухав. Далі ясно.

— Апаш знайшов Вовка і вбив. Ось цією. — Він витягнув правицю розкритою долонею дороги. — Потім набрався сміливості, прийшов до нещасної Марії. Назвав себе, сказав, хто є Апаш. Зізнався: відправив Вовка на той світ, помстився за її чоловіка та її страхи. А вона... — Апашеві очі враз затягнула легка поволока. — Вона обійняла Апаша й поцілувала. Марія сказала: «Ти перший, хто зробив щось заради мене, майже незнайомої людини. Не знала, що таке почуття буває з першого погляду. Тільки в книжках читала, поетів слухала». І Апаш лишився з нею! — В голосі звучав виклик. — Ми мали три ночі, Платоне Чечель! Три найкращі ночі в моєму тричі, як не більше разів, проклятому житті! Потім Апаш залишив її, бо поліція раптом закрутилася поруч. Але тих слів, які говорила Апашу весь той час Марія, не забуду ніколи. Вони будуть останнім, що згадаю, як помиратиму. Апаша тягнуло до неї, розумієш? Тягнуло! Вино, баби, марафет — глушив, чим міг, і так багато, як міг. Усе одно — тягнуло. Знав: на цьому Апаш згорить. Часто на любові наш брат горить, і не тільки наш брат. Тому тримався далі від Києва. І все одно — бач...

Він знову налив собі повний кухоль, спрагло спорожнив.

— Був спалах, — мовив, витерши губи краєм простирадла. — Тепер тліє. Не згасити.

— Любов, кажуть, робить людей кращими.

— Апаша не переробиш. І любити не заборониш. Отаке диво.

Чечель зітхнув:

— Поговорили.

— Тепер ти кажи, яким боком біля Марії.

— Спершу барон найняв мене, аби відбілив від підозр у намірі вбити його. Зараз Марія просить зробити все, щоб підозра не впала на неї.

— Все? Що ти можеш зробити?

— Тільки те, що вмію. Знайти вбивцю. До речі, наша розмова не остаточно зняла з Марії підозру. Ти або міг не знати про її намір, або розказав мені не...

Платон не встиг захиститися — Апаш кинувся на нього з місця.

Так атакує стрімка кобра.

Мить — і Чечель лежав на підлозі, притиснутий гострими колінами бандита.

— Мовчи! — засичав він. — Ти живий, бо Апаш тобі дозволив. А зробив це, бо ти Апаша двічі здивував. Здивуй втретє, Платоне Чечель. Сам здохни, але доведи: Марія не вбивця. Знайди, хто зажмурив барона і вивертається, аби думали на неї. Апаш не захистить її, бо ти правду кажеш: як знатимуть про нас, Марію це поховає. Ти поруч. Ти зможеш її захистити. Що треба для того — кажи. Апаш зробить усе.

— Пусти.

Коліно прибралося.