Крабат
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-196-2
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крабат». Краткое содержание книги:
«Крабат» — кращий твір Отфріда Пройслера — одного із найпопулярніших сучасних німецьких письменників.
У млині ніби й не помітили, що Крабат відлучався. Але ввечері, коли він лишився віч-на-віч із Міхалом, той підійшов до нього і стиха мовив:
— Мертві завжди мертві. Я вже тобі казав і ще раз скажу: тих, хто помер у козельбруському млині, викреслюють із життя назавжди, ніби їх не було. Викреслюють, щоби життя інших тривало. Ми мусимо жити. Обіцяй пам'ятати про це.
— Обіцяю, — прошепотів Крабат. Хоча добре знав, що ніколи не викреслить з свого життя Тонди.
Майстрували колесо аж три тижні. Припасовували кожну деталь, кріпили тільки чіпами, не забивши жодного цвяха. У воді чіпи розбухнуть, триматимуть повік.
Наостанок Сташко ще раз усе переміряв, аби переконатися, чи збігаються розміри, і доповів Майстрові, що колесо готове.
Спускати його на воду мірошник загадав на середу.
За звичаєм, на таку подію запрошували мірошників і мірошниченків з довколишніх млинів. Але козельбруський мірошник, що нехтував такими звичаями, а до того ж сусіди-мірошники були йому потрібні, як торішній сніг, сказав:
— Навіщо нам тут чужі люди? Самі впораємося!
До середи у Сташка, Крабата й Кіта ще лишилося чимало роботи. Під старе колесо з лотоком треба було підкласти міцних колод, зробити піднімач, коловорот, ноші, котки, важелі та ще припасти колодочок, клинів і клинців, линви.
У вівторок увечері мірошниченки позаплітали у спиці нового колеса ялинові гілки, а Сташко увіткнув іще кілька квіток. Він пишався своїм витвором і не приховував цього.
Середа почалася ситним сніданком. Юро напік пиріжків із м'ясом.
— Я так уважаю: коли животові добре, то й руки слухняніші, — сказав він. — Тож їжте, наїдайтеся, але, звісно, помірно.
Поснідавши, всі пішли до нового колеса, де їх уже чекав Майстер. За командою Сташка підважили колесо, підклали ноші, стали по троє з обох боків.
— Взялися? — запитав Сташко.
— Так! — відповіли Майстер з мірошниченками.
— Раз, два, підняли! Несемо!
Донесли колесо до ставка й опустили на березі біля свіжого настилу.
— Обережно! — застеріг Сташко. — Щоби не розійшлось у пазах!
Міхал із Мертеном залізли на настил і за допомоги коловорота і линв підвісили вал позаду старого колеса на поперечний трям. Кілька хлопців брусками й жердинами скинули колесо з вала на лотік і перенесли на берег.
Потім підняли нове колесо, поставили на лотік і заходилися надягати його на вал. Сташко аж змокрів, так хвилювався. Вони з Андрушем стояли на лотоці й керували хлопцями.
— Трохи лівіше, так, так, поволі, а зараз правіше, трішечки опустіть! Не нахиляйте, тримайте рівно! Будьте уважні!
Все йшло як слід. Та раптом Андруш звів руки над головою і сплеснув у долоні.
— Поглянь-но, — гукнув він до Сташка, — як ти заміряв! Хіба це робота! — І показав на отвір у колесі. — Та він такий, що навіть палиця від мітли не ввійде, не те що вал!
Сташко в розпачі, аж вуха почервоніли. Він же так ретельно міряв і не раз! Навіть Юро помітив би цей ґандж.
— Навіть не можу пояснити, як це сталося, — промурмотів Сташко.
— Не можеш? — перепитав Андруш.
— Не можу.
— А я можу! — лукаво всміхнувся Андруш.
Усі давно вже помітили, що він розігрував Сташка. Андруш клацнув пальцями — і отвір ступиці став, як був. Колесо надягли на вал — сиділо як улите.
Сташко не образився. Він радів, що найважчу роботу вже зроблено. Те, що залишилося, — дитяча гра. Вони опустили вал із новим колесом на його попереднє місце, прибрали піднімач і коловорот. Потім колесо закріпили на валу.
Мірошник працював з усіма. А коли настала хвилина випробовувати нове колесо, він забрався на настил і звелів Юрові принести всім вина. Стоячи на лотоці, підняв келиха з вином, надпив, а решту вилив на колесо, прикрашене ялиновими гілками.
— Спершу — вино, потім — вода! — вигукнув він. — Пускайте!
Ганцо відкрив шлюз. Під радісні вигуки мірошниченків нове млинове колесо закрутилося.
На подвір'я з наймитської винесли довгого стола, лави. Лишко з Вітком притарабанили крісло Майстра й поставили на чільному місці — в кінці стола.
Хлопці помились у млиновому ставку. Потім одягли чисті сорочки й піджаки. Тим часом Юро на кухні готував частування.
Смаженина й вино незабаром стояли на столі просто неба. Мірошниченки бенкетували до пізнього вечора. Майстер був у доброму гуморі, балакучий. Спершу він похвалив Сташка і його підручних за роботу, навіть дурному Юрові вділив кілька теплих слів — за вечерю й вино. Разом з усіма співав, жартував, примушував хлопців пити і сам пив дуже багато.