Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

На середині сего ставу, серед густого очерету та осоки є закляте місце – говорили другі – на котрім не змогла до сего часу жадна нога чоловіка удержати ся, бо щоби на тоє місце човном приплив не знати який плавак, сей час погибати мусить. Там бо власне в тім місци сидить сей страшний обійник.

По озерах, по багнах та баюрах пересиджують чорти та дияволи, а в сторонах Дрогобича, Стрия, Белза та Рудок вірує люд, що озерами та багнами можна дістатися до самісінького пекла.

На інші озера та баюри вказує наш сільський люд з страхом та тривогою тому, бо вірує, що на тих місцях стояли або богаті оселі, житла або палати, але вони за якийсь гріх запалися під землю. І нині серед погодної та тихої ночі можна чути голоси людей в тих озерах. Я наведу лише один розказ записаний в Теглові од Юрка Дідуга про невеличке озеро, що лежить посеред Хлівчанського ліса: «Давно колись стояла тутка красна палата, що належала до старого багатого воєводи. У воєводи було три сина; тому, як умирав, розділив цілий свій маєток межи них з тим, щоби вони разом в палаті всі три сиділи. Але середущий захланний брат не хотів пошанувати батьківської послідної волі, єму забаглося захопити у руки ціле батьківське майно. Тому раненько в неділю запросив він своїх двох братів на мід солоденький. П'ють брати медок, та не знають, що братчик досипав до него отруї. Напилися тай поумирали. Похоронив брат братів про людське око красно, побивався та плакав, ідучи за їх домовиною. А вернувшись з цвинтаря, з утіхою взявся до того, щоби уладити палату по своей волі та вподобі. Та ба, зараз над вечором того самого дня як не зірвеся вітер, як не закрутить, як не сипне дощем, то аж страшно зробилося окаянному братчикові. Вконци під землею щось загуділо та загриміло, і ціла палата ринула під землю. На тім місци виступила лише вода та сталося тото озеро. І тепер поночі можна видіти, як окаяний брат ходить берегом озера, ломить руки та плаче за потроєними рідними братами».

Подібних вірувань, оповідань та казок про різні озера гомонить дуже много між нашим людом; а бувають вони цікаві, бо дуже часто малюють собою дуже докладно сей здоровий погляд на світ, на суспільність та на життє чоловіка.

На послідок ще скажу, що наш люд уважає воду так як вітер, воздух та огонь майже за святу і дуже часто в своїй щоденній бесіді виражаєся про воду «свята водиця»; він тремтить перед її могучою силою особливо тогди, коли вона розіллєся повенею, та забирає єму єго поля. Не належиться, щоб вночі, пробудившися зі сну, пити воду, бо можна набавити якої слабості або з водою проликнути гадину або ящірку, котра потому в чоловічі розростеся. Для тих, хто хоче вночі воду пити, нехай єї перехрестить та мовить Отче наш.