Історія польсько-українських конфліктів т.1
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-49-8
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.1». Краткое содержание книги:
Друга частина «Репресії Другої Речі Посполитої» охоплює період міжвоєнного двадцятиріччя і показує польсько-українські стосунки на основі авторського тексту, документів та інших публікацій, які підтверджують і доповнюють виклад.
Це тільки приклади, які не вичерпують усіх випадків.
Ось приклади з повіту Збараж.
Село Великі Гнилиці військо так оточило, що ніхто не зміг втекти. Били і катували всіх людей, нищили все, що потрапляло під руки. Нарешті наклали на село контрибуцію, забираючи 150 курей, 150 качок, полотно, папірці для скручування цигарок і по 50 грошів готівки для кожного «бравого» вояка, який там був (як у середньовіччі!).
У Гущанцях били війта Григора Березу окремо за Україну, окремо за кооператив, за «Просвіту», молочарню і за сина, який утік перед биттям. За кожну «провину» дістав по 25 нагаїв. Тяжко побитого, його вивезли на цвинтар для тварин. Він мав поламані ребра, звідси висновок, що били також прикладами.
У Добромирці до смерті побили також доктора Павла Козака, господаря Березицького і старого Кадивала, замість зятя, який утік. Знищили кооператив, де скинули товар на купу, облили гасом і олією. Молоду продавщицю роздягнули догола і волочили по розсипаному товару.
Повністю знищили молочарню і читальню «Просвіти», рубаючи устаткування сокирами. Побили голову читальні Кальбу і Михайла Марцинюка, який лежав хворий у ліжку, а його маму, яка його захищала, так катували, що вона довго боролась за життя.
Побили все село, а того, хто зміг утекти від рук катів, пізніше ловила місцева поліція і віддавала уланам, які були в сусідньому селі Великі Гнилиці. Там сильно побили Григорія Гевуся і його сина, а також згадуваного Григора Березу. На завершення дикої оргії поліцейські зажадали пива, горілки і м'яса.
У Лисичинцях 27.IX проведено обшук цілого села і завдано великої шкоди.
У Лозівці биттям змушували селян нищити пам'ятник Шевченка і промовляти образливі слова на адресу Шевченка і України.
У Кошлаках до смерті побито вчителя Адольфа Шевчука (вмер на другий день) і Григора Камінського. Катували усіх селян і знищили весь маєток. Кооператив і молочарня знищені, як і в інших селах.
У Медині так побито одну жінку, що скоро вона померла, як це стверджував доктор Фрідман, лікар із Підволочиська. Закатовано керівника школи Петра Смалія і вчителя на пенсії Миколу Явного, якого поліція кілька разів відливала водою. Доктор Фрідман також підтвердив у нього важкі тілесні пошкодження.
Побито також селянина Різника, його дружину і дочку, потім селянина Осичка. Продавця магазину побили, змушуючи зняти надпис українською на користь польської мови. З магазину забрали багато товару. Володимир Шеремета втік, і за це знищили його хату. Побили багато інших людей.
У Розкошинцях зігнали всіх людей на площу і побили нагайками.
У Скориках тяжко побили Йосипа Пащука, знищуючи заразом хату і все обійстя. Одну вагітну жінку так побили, що померла у них на руках. Старого священика Красноперу жорстоко побили, знищили його будинок і все майно.
До Шилів приїхав загін уланів, зібрав людей біля церкви і наказав їм голосувати за державний список. Пригрозили, що у разі невиконання прийдуть знову. Побили всіх мешканців, зґвалтували 30 дівчат і молодих жінок, попередньо замкнувши у приміщення. Молоді наказали одягнути народні костюми і в них рачкувати через село, по дорозі їх били.
Керівника школи Борака побили і поламали грудну клітку черевиками, а його сина студента побили і завезли до старости у Збараж.
Знищено недобудований народний дім, зруйновано пам'ятник Тарасові Шевченку. Товар викинули з кооперативу на вулицю, частину забрали, а решту знищили. Побитий Богдан Ткач залишився ледве живий, його хату і все майно повністю знищили. Людям наказали ставати на коліна і присягати, що будуть поляками. При виїзді забрали 20 центнерів (2000 кг) вівса і багато птиці. Збитки для села становили близько 30000 доларів, не враховуючи образ, страждань і поневіряння.
Прикордонні села Щеснівка, Пальчинці, Токи, Воробіївку, Пінсковці, Просовці, Дорофіївку польські інквізитори оминули, — очевидно, побоювались, щоб пацифікацію не побачили з-за кордону.
У Зарваниці, повіт Підгайці, — знаменита місцевість, до якої ходять на прощу (Український Лурд), — дуже тяжко побили священика Василя Головинського. Ось що пишуть про стан його здоров'я: «Священику Василеві Головинському призначено 200 ударів палицею. Плює кров'ю. Справжній труп. Вагітну дружину піддано моральним тортурам. На її очах українця Гоція змусили скакати з даху на землю, грати на скрипці і танцювати, «стимульовано» палицею. Священика Головинського катував поліцейський з № 602. Керував комісар Грабовський зі Львова. Знищено будинок єпископської колегії. (З листа священика Чемеринського. — «Америка» від 20.ХІ.1930)».