Історія польсько-українських конфліктів т.1

Хоча у деяких місцевостях пролилась кров, влада відразу по війні закрила 111 церков, знищила 50, 150 забрав костел, а до 1924 року від православних забрали всього близько 500 церков і близько 20 тисяч га церковної землі з господарськими будинками[29]. Нарешті дійшло до того, що місцева влада перестала виконувати рішення про передачу церков, побоюючись протестів православного населення. Так було з собором у Луцьку. «Міністерство WRiOP (ВРіОП) кілька разів видавало розпорядження про передачу їх католикам, — пише М. Папежинська на с. 338, — але, побоюючись, що «вибухне луна пожеж по всій Волині», тодішній воєвода Константи Сроковський не виконав розпорядження міністерства. 8 лютого 1924 року сейм прийняв уже згадувану резолюцію про негайну передачу собору католикам, але і тим разом його не було виконано. Та були і протилежні випадки. Наприклад, монастир у Загорові, також зі складною історією, на підставі рішення воєводи Кричковського був переданий католикам, і вони його зайняли силою. Незважаючи на численні спроби, православні не змогли його повернути ні фізично, ні правовим шляхом».

У 1929–1934 роках настала друга фаза передачі — судова боротьба католицького костелу за православні церкви. Єпископи зробили 757 позовів до окружних судів у Бресті, Вільні, Гродні, Луцьку, Новогродку, Рівному і Пінську про повернення 202 післялатинських і 555 післяуніатських об'єктів. Аргументація не витримувала критики, бо була безпідставною, оскільки полатинські об'єкти були відібрані вже у першій фазі, а до поуніатських же костел взагалі не мав права — бо існувала Греко-католицька церква, яка була законним спадкоємцем цих церков, але претензії не висувала. В численних випадках позови мотивовано тим, що церкви є необхідними для римо-католицького населення, одначе не пояснюючи, чому воно не може збудувати собі костелів. Як цікавий факг зазначимо, що цей аргумент висувався у 65 місцевостях, де не було жодного католика, в 75 кількість католиків не перевищувала 5, в 76 — двадцяти і т. д. Крім церков, єпископи вимагали також передачі кафедральних соборів у Крем'янці, Луцьку і Пінську, а також монастирів у Дермані, Вільні, Жировицях, у Зимному біля Володимира[30], в Корці, Крем'янці і навіть Почаївської Лаври — другої за величиною і значенням святині православних українців, які сховались тут від татар у 1240 році.