Історія польсько-українських конфліктів т.1
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-49-8
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.1». Краткое содержание книги:
Друга частина «Репресії Другої Речі Посполитої» охоплює період міжвоєнного двадцятиріччя і показує польсько-українські стосунки на основі авторського тексту, документів та інших публікацій, які підтверджують і доповнюють виклад.
Івана, Ярослава і Євгена, а також Москалюка і Северина Плюгавку. Маріана Коменду дуже побили у поліції за те, що був службовцем спілки і секретарем «Рідної Школи». У Григорка Гуменюка побили хвору дружину, пасербицю і її чоловіка, католика Юзека, якого пізніше перепросили: «А ти, пся крев, чому з самого початку не говорив, що поляк? Це тобі не зашкодить, що трохи дістав, чому з ними братаєшся?» Далі зробили обшук у Варвари Гуменюкової і Андрія Вергуна, якого побили з усією родиною, закривши всіх у стодолі — дружину, двох синів, дочку і зятя. Обшуки були в Івана Мороза, Петра Іщука, Івана Ґонтаря, Григорка Сокола, Демка Крив'яка, Максима Паламара, Петра Теслика, Гната Головинського, Миколи Весоловського, начальника громади Миколи Шурана, секретаря Берекити і його синів — Мирослава і Михайла, нарешті Миколи Осінчука, всіх також побили. Далі били бібліотекаря читальні Івана Ткача, його дружину, брата і тещу — Шуран, яка була головою «Союзу Українок», причому зламали їй руку і забрали 10 американських доларів, коли вони випали з її руки.
Побиття у Новій Всі тривало до 3 години ночі. Тому, хто сильно кричав, затикали рот землею і били далі. Під час нищення майна спілки били деяких членів правління і кричали: «Ми вам дамо кооперативи, ти, пся крев, мужичня, і ти, і інший, ти, що берешся до торгівлі, тобі треба кооперативи, а бідний жид, що буде робити? Він — до торгівлі, а ти мусиш у полі працювати». Наступного ранку після побиття комендант експедиції розпорядився, щоб усі радні прийшли до нього до громадського правління, і сказав: «Тепер щоб бачили, за кого мусите голосувати. Як буде голосування, всі голоси повинні віддати за державний список, а якщо так не зробите, то ми ще кращу лазню влаштуємо! Своїх бунтівників — адвокатів, інженерів і священиків — не слухайте, бо вони вас баламутять».
Не маючи в Америці належних контактів з рідним краєм, трудно нам зібрати матеріали для повного опису подій, згадаймо лише деякі місцевості.
У Денисові тяжко побили 85-річного Івана Щебиволока, війта Івана Вареницю (зламали ребра й руку і відвезли до шпиталю), вчителя і громадського діяча Іванну Блажкевич, яку улани виволокли на луку і так побили, що ледве живу її відвезли до «Народної Лічниці» у Львові, де лікування тривало довгий час. Пізніше вона змушена була постійно ходити з паличкою. Побито було Миколу Мазепу, Івана Рибака (заступника голови громади), Григора Макогона, Степана Мазепу, Василя Кушніра, Василя Михайлівського, Володимира Дисанівського, Петра Самицю і навіть 8-річну дитину Миколи Щебиволока.
У Дичкові 15.IX. 1930 р. на вигоні побили прикладами і палицями Ісидора Павлося, Богдана Пруса, Павла П'ятківського, Дмитра Нитку та інших. Кожний дістав майже 50 палиць.
Наступного дня побито 16-17-річних членів «Лугу»: Омеляна Українця, Володимира Павлося, Миколу П'ятківського, Володимира Хом'яка та інших.
У Довжанці власників хурманок з Домаморич, які привезли поліцію до Довжанки, а також тих хурманів, що мали відвозити цю поліцію далі, поставили у два ряди обличчям один до одного і наказали бити один одного по обличчю. Потім сформували з них один ряд, наказали лягти і повзти до ближньої річки, а під час плазування били їх нагайками. При наступному виїзді поліції до Петрикова хурманів били прикладами по плечах і по голові.
У селі Гладки 24.IX сильно побили Михайла Вітрового і сказали, що то за «Ще не вмерла Україна». З кожним п'ятим ударом він мусив кричати: «Хай живе Польща! Хай живе Пілсудський!»
У процесі биття одному викрутили руку, бо не хотів покласти її на землю.
У Кутківцях 25.IX поліція побила священика Михайла Козоріза, Михайла Гайду, Федора Бартицького, Василя Тереза, Степана Струтинського (поламали ребра), Костя Кутового, Гриця Зазулю, Марію Кукурудзу, Євдокію Гайду й інших. Декому вдалось утекти до лісу, пересидіти там кілька днів і таким чином врятуватись від катування. Кооператив і читальню «Просвіти» повністю знищено. Поламано всі музичні інструменти товариства «Просвіта». На час екзекуції поліцейські поприкривали свої номери на шапках.
У Купчинцях пацифікація відбулась два рази. 22.ІХ пацифіковано все село, потім прив'язали громадського асесора Олексу Росоляка шнурком за шию до воза і змусили на втіху катам бігти за возом, підганяючи його батогом.
У кооперативі весь товар скинули на одну купу і полили гасом.
У читальні «Просвіти» наказали голові Миколі Шкільному, Тимку Білому і Мирославу Ковалю нищити своїми руками театральний гардероб, накладали на них перуки і мазали фарбами, щоб насміхатись. Також знущалися з Василя Якимишина і його матері.