Останній раз
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Переводчик: Ю. Стадниченко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній раз». Краткое содержание книги:
Соломія Павличко
Надруковано у журналі «Березіль», 1999. № 5-6
Переклад з російської Ю. Стадниченка.
— А-а-а-йй! Бо-о-ля... Досить! Малахов, боляче! А-а-а-ййй-яй!
— Знаю, — Малахов скривився, крик бив по вухах, неприємний звук, неначе кошеня мучать. — Відпочинь, Батон.
Мордоворот із перебитим носом витер тильним боком долоні спітніле від старанної роботи чоло і відсунувся вбік.
Малахов сидів, схрестивши руки на грудях, на капоті свого «мерседеса». Навпроти нього із перекошеним від болю обличчям знаходився той, кого Антон із Вітою охрестили Котом, а всі інші знали як Рому Помідора. Своє прізвисько Роман Сергійович отримав ще в часи отроцтва, породило його оригінальне прізвище, яким нагородив сина батько — Томатов. Зараз він був голий по пояс, товстеньке черевце, рожеве, як у молоденького підсвинка, нависало над паском. Руки зв’язані дротом і припнуті до високої гілки. Його підвісили так, що ноги ледь торкалися землі, він міг ледь відчувати її пальцями. Його не били по обличчю, вдарили лише раз, коли заїхали углиб лісу і витягли з машини, влучний удар розкраяв губу, і тепер Рома Помідор машинально злизував кров. Зате решта тіла затерпнула від побоїв, на грудях та животі вже червоніли сліди від опіків, від болю та переляку він встиг обмочитися, але серйозно побоювався, що печінку йому таки відбили, а якщо ні, то до цього йде, хлопці справу знають, а що як від мужчини від нього тепер толку нуль, він переконаний на всі сто. Правда, чи є у нього взагалі шанс...
— Не знаю! Не знаю, Малахов! Убий — не знаю!
— Уб’ю, — байдуже підтвердив Малахов. — І не зарию, падло, просто так тут кину, звірина різна пожере.
— Ну за що-о-о?!! — Помідор по-баб’ячи заголосив і навіть рвонувся відчайдушно, збираючись, мабуть, стати навколішки перед мучителями, та дріт боляче смикнув руки, біль жахнув по тілу. — Ну не я ж винен, не я, не я!
Малахов відокремився від капота, наблизився до полоненого впритул. Обличчя Роми обдало горілчаним перегаром. П’ятірня Малахова стисла волосся Помідора, той зойкнув, та Малахов ніяк не зреагував, ударив голову полоненого кілька разів об стовбур дерева, Рома заплющив очі, стиснувши повіки, і застогнав.
— На мене дивися, суко! — очі миттю розчахнулися, в них читалися покора, біль і переляк. — Ти мені привів цю парочку гівнюків! А вони обвели мене, як останню курву, забрали мої бабки і допомогли грекові зашифруватися! Мені потрібні мої бабки! Це не все — я хочу відірвати яйця тій гниді, пустити по колу його бабу, а потім нагодувати їхніми шматками собак! Сам хочу, оцими ось! — він ткнув у обличчя Помідора розчепіреною п’ятірнею, від чого голова полоненого знову вдарилася об стовбур. — Ти був з ними в контакті кілька років, мудак, і не знаєш, де їх шукати? Думаєш, я таке схаваю? Я півмільйона угрохав на цю справу! Зрозумів — півмільйона! То це ти мені бабки віддавати будеш? Ну?
— Я... я віддам... Продам усе!
— Тобі, суко, ще раз пузо припалити — і ти лимон почнеш віддавати? Ти досі не зрозумів, чого я хочу? — тепер зігнута в лікті правиця Малахова лягла полоненому на горло і натиснула так, що Помідор захрипів, і перед очима в нього від раптового браку повітря замигтіли кольорові зірочки. — Ти не зрозумів, падло? Ви домовитися могли разом, проти мене! Бабки поділити й забути! А ось не вийшло ні хріна, розкололося все! І якщо ти їх мені здаси, а я обидвох візьму, вони тебе за компанію здадуть. Цього боїшся?