Останній раз
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Переводчик: Ю. Стадниченко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній раз». Краткое содержание книги:
Соломія Павличко
Надруковано у журналі «Березіль», 1999. № 5-6
Переклад з російської Ю. Стадниченка.
— Квиток можу показати.
— Засунь його собі в жопу! Вже ніхто нікуди не летить, знаєш анекдот?
— Гаразд, до цього ми ще дійдемо. Ти, синку, зброю все ж таки опусти, бо якщо ви справді побалакати зайшли, то під дулом ніяких розмов не буде. Краще просто зараз стріляй.
— Куди подінешся, — буркнув кирпатий, але дуло опустилося.
— Тепер я уважно вас слухаю. І спробуйте якнайшвидше, у мене справді обмаль часу.
— Нас просили закінчити одну роботу, — кирпатий картинно скривив кутик рота у посмішці, і Селіді зайвий раз переконався — парубійко задоволений собою, шкода, дзеркала нема, щоб збоку на себе подивитися. — Тільки спочатку декому цікаво, за скільки і як ти домовився з парочкою мудаків, котрим заплатили за те, аби вони красиво тебе грохнули. І взагалі цікаво, як це люди вибухають у машинах, а потім воскресають?
Селіді потер чисто поголене підборіддя великим пальцем правиці, старанно вдаючи роздуми.
— Якщо запропонувати вам зараз якусь суму, ви, напевне, відмовитеся. Або візьмете, а потім я отримаю кулю в голову? Чи не так? Шансів у мене нуль? — дурнувата посмішка кирпатого підтвердила, що він міркує правильно. — Моя смерть нічого не змінить, це швидше справа принципу, так? Я ось що подумав: тут просто вистава намічається. Мій труп десь підкинуть, а хтось потурбується, щоб історія моєї смерті прогриміла широко, що рука мафії мене таки дістала, як би там не старалися різні хитруни. Бійтеся нас! Що ж, непогана реклама, непогана.
— Щось ти таке женеш непонятне, — озвався із глибини крісла неголений.
— Я бізнесмен, як вам відомо, і не просто сам мислю практично, а й думаю, що інші теж не дурні, ставлю себе на місце партнера чи супротивника. В шахи граєте?
— Ти відповідай, про що тебе запитали, — кирпатий погрозливо поворушив озброєною рукою.
— Все, що хотів, я сказав, — Селіді подивився на годинник. — А тепер мені пора, — він вийняв із кишені пістолет.
— Куди це тобі пора?
— Зараз я встану і вийду з дому, — він переконливо наставив пістолет. — Ви, якщо хочете жити, залишитеся сидіти на місці. Не рухаючись. Ви ще не зрозуміли, шпанята? Крісла заміновано. Причому система така, що навіть якщо ворухнеться хтось один, машинка спрацює, і вас розірве на шмаття.
Селіді говорив спокійно, впевнено і люто. Йому з біса набридла ця нахабнюча шпана, котра й без того переламала йому життя, а тепер не дає спокою, через таких він не міг нормально працювати в Союзі, і тут вони псують йому кров, і він, розумний сивий чоловік, мусить бігати й ховатися від цих дегенератів! І йому хотілося, аби ці двоє зрозуміли, яким злим буває Олександр Селіді, нащадок прадавніх аргонавтів.
На їхніх обличчях з’явилася непевність. Вони ще не вірять...
— На понт береш, сучара! — рикнув кирпатий.
— Спробуй — встань! — вигукнув Селіді і сам рвучко підвівся з канапи.
— Сиді-іти! — неголений заволав не Селіді, а своєму напарникові, вловивши його готовність ворухнутися, і кирпатий проти волі залишився на місці, перелякано вдавивши сідницю у м’яке сидіння.
— Спробуй, спробуй, — повторив Селіді. — Я можу блефувати. А раптом справді рвоне? Забули, як рознесло мою машину? Що, повторити? Вибух тоді був справжній, а цього разу будуть справжні шматки тіл. Ваших тіл. Не одні ви «пекельні машинки» по гаражах підкладаєте.
Він м’яко вийняв з руки кирпатого «кольт», поклав на столик. Хусточкою навіщось витер дуло, за яке брався рукою.
— Ти... с-сука.., — і все ж таки далі лайки кирпатий не наважився піти, залишився сидіти на місці.
— Якщо я спокійно полечу, за півтори години прийде людина і, так би мовити, розмінує ваші дупи. За цей час бажано навіть не соватися в кріслах. І ще краще буде, якщо ніхто з вас не захоче до сортиру. Ну, може таки спробуєте підвестися? Чи ви мені довіряєте?
Селіді підхопив з дивана кейс. Валізи вже спаковані в багажник. Виходив він під супровід густого добірного мату. Та поворухнутися ніхто не насмілився.
Тепер його точно не знайдуть. Поява цієї нечистої парочки збила його плани, але хіба вперше? От що востаннє — це точно. Він зробить, як задумав. Правда, ще ота жінка... Так звана міс Джонсон. І приятель її. З ними напевне захочуть поквитатися, фокус же розкрився. Але — яке йому тепер до всього цього діло! Дорослі люди, виберуться. Попередити ніяк, совість у нього чиста. Для нього все скінчилося. Так що про різні дрібниці краще не думати...
У поліцію надійшов анонімний дзвінок. Невідомий чоловічий голос повідомив, що в будинку міс Лідії Селіді, власниці магазину одягу, якісь підозрілі особи, притому що господиня нещодавно перенесла втрату батька, про це всім відомо, і в цей час перебуває в Нью-Йорку. Себе анонім не назвав, мотивуючи тим, що не хоче втручатися в сумнівні чужі справи. Дзвінок вдалося засікти — автомат в залі чекання аеропорту. За вказаною адресою справді перебували двоє невідомих. Вони вели себе досить дивно — вимагали викликати спеціалістів по вибухівці, бо крісла, в яких вони сидять, заміновано, і вони не можуть поворухнутися. Сапери прибули на місце і переконали всіх присутніх, що ніякої «пекельної машинки» нема, після чого поліція, заспокоївши непроханих гостей, що вчинили гармидер, почала виконувати свої професійні обов’язки. Жоден із молодиків не зміг ясно й чітко пояснити, як і чому опинився в домі міс Селіді. Сама господиня ввечері прилетіла з Нью-Йорка і дуже здивувалася, заставши у себе вдома поліцію. Тут же нагодилася преса — гучна справа Селіді була ще пам’ятна. На той час з’ясували особи невідомих. Обидвоє виявилися емігрантами з колишнього Радянського Союзу, це знову привернуло увагу преси до улюбленої теми останніх років: проникнення в Америку так званої «російської мафії». Найбільш радикальні засоби масової інформації вимагали в уряду переглянути систему надання різним непевним особам права на проживання і отримання громадянства США. Непрохані гості міс Селіді, у яких було до того ж виявлено зброю, були заарештовані, і скоро преса втратила до них інтерес, справедливо вирішивши, що тепер порушники американських законів — сфера зацікавленості поліції. І без того щодня сенсації...