Останній раз
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Переводчик: Ю. Стадниченко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній раз». Краткое содержание книги:
Соломія Павличко
Надруковано у журналі «Березіль», 1999. № 5-6
Переклад з російської Ю. Стадниченка.
Він хотів сказати, що коли за дружиною стежили, то адреса ця вже для «них» не секрет. Що з’явитися сюди «вони» можуть будь-коли. Що захочуть його добити вже з бандитського принципу, владу свою всюдисущу показати, зміцнити. Аякже! Селіді у принципі — жертва мафії, громадянам вони вже це довели. Самолюбство у «них» хворе, вразливе, як у совдепівських чинуш, ті теж свою мізерну, але владу самі собі постійно доводили, ще й у люстро, мабуть, косували — он який Я збоку! Та промовчав Олександр Селіді, бо дружина й без того перейнялася почуттям провини, навіщо її засмучувати?
— Усе нормально, люба, — він провів рукою по щоці Клавдії, і вона сумно усміхнулася, згадавши, що саме такий жест він зробив, коли вперше поцілував її. — Викрутимося. Просто тримайся обережніше і не піддавайся на провокації. Думаю, вони ще будуть. Скоро взагалі все скінчиться. Скоро справи Танака перебере, японці нашій шпані поки що не по зубах, вони й заспокояться. Повертайся до Нью-Йорка, план дій лишається той самий.
А план досить простий. Як тільки Танака-сан стане юридичним власником «Хронос Лімітед» — тільки-но велика акула ковтне дрібну рибку, якщо вже висловлюватися образно, — Олександр Селіді зі спокійною душею лягає до приватної клініки, де в результаті чаклунства хірурга назавжди розстанеться зі своїм античним профілем. Тим часом Клавдія придбає затишний будиночок у Флориді, десь у Порт-Шарлотт або Сарасоті. Рай для пенсіонера, морське повітря, пальми, фруктовий сад і пташиний щебет. Леслі Ґордон допоможе із новими, абсолютно справжніми документами, хоча тут Америка попереду всіх, нікому ні до кого нема діла, хто зверне увагу на скромного чоловіка, котрий насолоджується заслуженим відпочинком? Кому він буде козирям своїми документами? Ні, звичайно, вони потрібні, але... Клавдія через деякий час перебереться до нього, у неї та Лідії залишиться частина акцій, така домовленість із Танакою. На Флориді у Клавдії буде юридична практика, невеличка, але буде, юристи з Нью-Йорка цінуються, Флорида кишить багатими людьми, їм потрібні досвідчені юристи. Такий ось план. Якщо ніхто не стане на заваді, що вже під великим сумнівом...
Приблизно через дві години після того, як Клавдія поїхала, у двері подзвонили. Селіді від несподіванки впустив книгу, яку взяв, аби відволіктися. Щось швидко хлопчики спрацювали! Чому ти так думаєш? А кому ще треба так наполегливо ґвалтувати дзвінок! Він же нічого толком придумати не встиг, доведеться без особливих хитрощів, вони ж по його душу, після всього він не здатен захиститися! Селіді витягнув із ящика столу «люґер», подарунок Леслі Ґордона, сховав зброю в кишеню халата і пішов відчиняти. Не будуть же вони з порога пуляти, не заведено так, принаймні спочатку поговорять, похизуються, це саме така публіка. Хай зайдуть, хай...
На порозі стовбичив худорлявий негр. Потерті джинси, пістрява сорочка навипуск, голена голова, хитрі очиці.
— Вибачте, сер. Я потурбував вас...
Якого дідька йому треба?
— Ви дозволите зайти, сер? У мене важлива інформація... Сподіваюсь, ви не будете невдячні, сер... Та не говорити ж про важливі справи на порозі?
Селіді відсторонився, пропускаючи несподіваного візитера, зачинив двері і діловито засунув руки в кишені халата, стиснувши правицею руків’я «люґера».
— Слухаю вас, е-е-е...
— Мене звати Сідней, сер, Сідней Хоуп, — хитрі очиці уникали зустрічі з поглядом хазяїна. — Я таксист, сер, я воджу таксі, фірма «Каліфорнія кеб», кожен робить те, що вміє, сер... Я часто підвожу різних диваків, це не заборонено, якщо вони не заважають суспільству, сер... Я ніколи не цікавлюся справами клієнтів. Але сьогодні я віз двох джентльменів, білих. Вони звеліли мені їхати за синім «фордом», вони заплатили, така робота, сер...
— Можна коротше?
— Вони стежили за дамою, сер. За тією, що приїздила до вас не так давно. Вони звеліли чекати, поки леді не поїде назад, потім я повернувся з ними до аеропорту. Це не моя справа, сер, — негр зам’явся. — Можливо, вони детективи. Їх можна зрозуміти, вибачте, сер, її чоловік або ваша дружина... Думаю, вам цікаво це знати, сер...
Селіді вже не стримував реготу. Здивований Сідней Хоуп залупав своїми хитрими очицями. Що він смішного сказав?
— Гаразд, — приступ реготу минув, Селіді постарався бути серйозним. — Що ви хочете за ваші «важливі» відомості, містере Хоуп? Ви ж для цього...
— Я лише з бажання допомогти, сер! Мені, звичайно, хотілося б знати, наскільки для вас це важливо...
— Ви дуже допомогли мені, містере Хоуп. Одну хвилинку, — Селіді, боячись нового нападу реготу, пройшов до кімнати й повернувся з білим прямокутним конвертом. — Прошу вас, візьміть оце. Ви робите корисну справу, містере Хоуп. Сподіваюсь, ви допоможете не лише мені.