Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
— Товаришу Шпак, — почув Коля голос комчоти. — Тут ваше місце. Будьте уважні! З коня не злазити.
Коля звернув на бік і зупинив Європейця. «Ваше місце», — промайнули в мозку останні слова командира.
Був полудень. Після нічної зливи сонце пекло розпеченим велетенським казаном, жагуче пило калюжі й сушило на грудки багнюку. Коля стояв на узліссі обличчям до бору. Могутні стовбури сосон підбігали просто до нього, дихали смолою і глибокою давучкою тишею. За спиною в Колі широко, аж за обрій, простяглося поле. Легкий вітерець гонив оксамитні білясто-сизі хвилі по молодому житі. А десь, ген-ген, аж на самому обрії, знову мріла туманисто-синя смужка далеких лісів.
Європеєць не хотів стояти на місці. Він раз у раз сіпав головою, кусав мундштук, дрочився то туди, то сюди. Коля заспокоював, ласкаво ляпав по його єдвабній вигнутій шиї.
Минула година, друга. Стояти так на одному місці було дуже нудно, до того ж сонце випило вже крізь тонку гімнастерку останній піт із тіла. Від довгого сидіння на сідлі болів поперек. Коля трохи від'їхав від узлісся і ген-ген праворуч побачив червоноармійську постать на коні, що так само нерухомо маячила біля лісу.
Було відомо, що через увесь бір пішла піхота, можливо, що бандити (які були тут ранком) далеко не втекли, і кожну хвилину в бору можна було сподіватися почути постріли.
Минуло ще довгих двадцять хвилин. Проскакав «зв'язок» і зник десь за деревами. Європеєць зовсім занепокоївся, рив копитом землю, танцював і хропів. Тоді Коля вирішив злізти. Під'їхав у холодок під захисток перших дерев і стомленими ногами скочив на м'яку траву. Тільки хвилинку б, дві походити, розім'яти закляклі ноги!
Європеєць зараз же нагнувся, і на його зубах смачно захрумала соковита травиця. Пасти коні «у поводу» заборонялося, але Коля зараз на це не звертав уваги. Він з насолодою зробив кілька рухів тулубом, потягся всім тілом, і… завмер. У лісі хруснула вітка.
«Бандити!» — блискавкою полоснула думка, і гострий холодок раптом розлився по всьому тілі. В ту ж хвилину великий сірий заєць вискочив на узлісся. Стрибнув раз, удруге і, нашорошивши довгі вуха, сів. Коля перевів дух.
— Ху, налякав косоокий! — промовив уголос. Заєць ураз метнувся, знову послухав і, як стріла, подався край жита.
— Бач, покотив! — посміхнувся йому вслід довгою усмішкою Коля.
На пригорбку, в гарячій траві, що пахла сонцем і кониками, притаїлась ціла купа великих рожевих полуниць. Стривожена гадюка, що їй Колині кроки помішали вигріватись під сонячним промінням, зграбно звиваючи своє тіло, чорною стьожкою швидко поплазувала з пригорбка і зникла в кущах.
Коля повагом нахилявся і зривав ягоди, і від того гвинтівка зсувалась йому зі спини на самісіньку голову. Солодко-кислуваті полуниці м'яко танули в роті й приємно пощипували за кінчик язика.
Враз Коля уражено випростався і підбіг до коня. Як він відразу, тоді ж, не подумав про це? Чому вискочив із лісу заєць? Чи не сполохали його, часом, обережні людські кроки? Може, зараз, поки він рве отут полуниці, на узлісся вискочить кілька озброєних, і він не встигне навіть зняти з-за спини гвинтівку?
Коля нагнувся біля Європейця й уважно став дивитись між стовбури. В ту ж хвилину біля нього чудно затремтів якийсь дужий несподіваний звук.
Коля напівсвідомо схопився лівою рукою за шию коня… Але й шия коневі тремтіла великими дрижаками. І ту ж мить уже все зрозумів. Це голосно й заклично заіржав його Європеєць.
— Хай тобі чорт! — вилаявся Коля, сплюнув і поліз на сідло.
«Що зо мною? — подумав. — Невже я такий страхополох, такий боягуз?»
Поклав руку на ефес шаблі і витяг її до половини з піхов. Подумав трохи і вихопив усю. І враз відчув недалеко від кінця її ту живу, смертельну точку, те місце, де скупчується вся сила, весь порив і удар бійця. Ураз зробився упевнений і спокійний. Твердо натяг повід і примусив Європейця стати смирно й струнко, як натягнена тятівка лука.
Бандитів не впіймали. Вони встигли зникнути.
Пізно ввечері стомлений ескадрон приїхав до села N. Село було електрифіковане, і ще здалека червоноармійці побачили якусь заграву, ніби відблиск великої пожежі, а коли кроком, похитуючись на сідлах від утоми, в’їхали у вузькі вулички, були здивовані електричними ліхтарями, що лили бліде химерне світло на вбогі хатки під солом'яними стріхами. Це було одно з тих небагатьох районних сіл, що скористалися з води Бога і примусили його дати дешеву корисну енергію. Дійсно, дивно було бачити електрику в селі!..