Мелодія кави у тональності кардамону

Боячись виявити свою присутність, розпалювати вогонь у печі не наважилася, а тому мусила задовольнятися холодними стравами, які приготувала з того, що знайшла у креденсі та на поличках у комірчині. Ще з годину витратила на те, щоб трохи роздивитися помешкання, і врешті, зрозумівши, що декілька днів вона тут протримається, трохи заспокоїлася і присіла на лаву. Довго сидіти без руху не змогла — почала мерзнути і мусила повернутися до спальні. Зараз помешкання з кожною годиною вистигає дедалі дужче, а що буде завтра? Якщо у найближчі дні Адам не повернеться додому, холод стане для неї справжньою проблемою. Можливо, навіть доведеться посеред ночі розпалити вогонь у печі.

Від нічого робити Анна підійшла до дзеркала і почала уважно вивчати своє відображення. Виглядала вона не найкраще, проте ще гірше виглядала її сукня — місцями подерта, з масою якихось плям незрозумілого походження. Добре, що хоч не надто сильно її порвала. Ще можна зашити. Зараз відшукає голку та нитки і саме цим сьогодні займатиметься. Потім ще треба приготувати щось поїсти.

Вечеряла Анна вже у цілковитій темряві. Навпомацки прибрала за собою і знов повернулася до спальні. Звично помолившись перед сном, почала роздягатися, а тоді, відчувши, що в самій лише тоненькій сорочці та панталончиках їй так зимно, що аж зуби від холоду починають цокотіти, вона якомога швидше пірнула у ліжко і натягнула ковдру по самі очі. Почувалася трохи ніяково і зовсім не так упевнено, як хотілося б. Невже незабаром вона належатиме Адамові так, як мала б належати чоловікові після шлюбу? Хоч би знати, як воно буває і чи справді це так неприємно та боляче, як кажуть заміжні колежанки. Можливо, вони навмисно таке понавигадували, щоб її налякати.

Анна ледь чутно зітхнула, повернулася на інший бік і почала дивитися в темряву перед собою. Думати про таке, звичайно ж, гріх, згадувати соромно, але воно якось само думається і само згадується. Для того, щоб боятися близькості з Адамом, мусила б не любити його, не пам’ятати його поцілунків, доторків і того солодкого щему та запаморочення від усього того, що робив із нею він.

Вона підібгала під себе ковдру. Все одно колись це станеться, а зараз вона належатиме чоловікові, якого любить. Хіба не того їй завжди хотілося?

Ствердно відповівши собі на це запитання, вона заплющила очі. Після вчорашньої неспокійної ночі зараз її хилило до сну, і поступово з усіх боків огорнули невловимі образи та тіні, невиразні мрії та бажання защемили серце, і вона дозволила собі ковзнути назустріч їхньому лагідному світлу — спочатку в напівсні, а потім заснула по-справжньому, міцно та спокійно.

Прокинулася Анна з першими сонячними променями. Сьогодні не лише пам’ятала, де спить, але й не злякалася того.