Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Юринчук вийняв з ватянки невеличку, видерту, очевидно, з підручника географії Іванова фізичну карту півдня Росії. Він акуратно розгорнув її і поклав перед Парчевським на стіл. Чорним нігтем, розколотим посередині, він накреслив дуги по кордонах України з чотирьох боків.
На півдні, біля Дністра, купчилися гнані румунами з рідних осель бессарабці-партизани. Зі сходу вже посувалася українська Червона Армія, тиснучи рештки німців і петлюрівські полки. З північного заходу рушили на Київ щорсівські богунці й таращанці[508]. З півночі спускалася від російських кордонів і регулярна Червона Армія. Петлюрівський фронт звідусіль котився назад — у глиб країни. Наша станція тепер, отже, й була цей найдальший «глиб». Треба було вичекати наближення червоного фронту. Коли Київ буде здобутий, Петлюра налагодиться тікати, як і той рік, за кордон. Тоді саме повстання й має вдарити йому навпроти, від прикордонної смуги. З усім кодлом зрадників-самостійників чортів батько-отаман зразу ж опиниться в кільці. Червона Армія з півночі, партизани з півдня зашморг затиснуть — і прокляте кодло торговців українським народом буде знищене на вічні віки…
— Чи їх благородіє, товариш поручик, допойняли?
Парчевський невиразно знизав плечима.
— І ми пропонуємо тобі, Вацлаве Юровичу, — сказав тихо Шумейко, — Козьму Крючкова забути, георгіївського кавалера не встругати, сто три шаблі свої не ламати марно, а разом з нами віддати їх вчасно й безоглядно трудовому народу на користь… Які такі будуть на це твої геройські слова, синок машиніста Парчевського?
— Що ж… — нарешті зітхнув і посміхнувся Парчевський, — в політиці я, очевидно, так ні чорта і не розбираюсь… Але у вашій армії можу повести сотню, ескадрон чи там полк… в лобову атаку. Я згоден! — Парчевський звівся. — Наказуйте. Я слухатиму ваших наказів.
— Шлюс! — сміючись, звівся й Шумейко і пригорнув Парчевського, приобійнявши за плечі. — Ну, мазурики, — кивнув він до Піркеса, Зілова й Стаха, — вимітайтеся кожний по своїх ділах!
Розходилися, як прийшли.
Піркес вивів Парчевського в сіни. Там, кулячися в кожушку і притопуючи величезними батьковими валянцями, походжала Катря.
— І ви тут, Крос? — дзенькнув Парчевський шпорами. — Значить, це ваш сопрано бринів щойно в замкову скалубииу? Я щиро радий, що вам пощастило живцем вислизнути з німецької контррозвідки. Пригадуєте, як у позаминулому році ви відмовили мені тур де вальс на балі георгіївських кавалерів?
— У мене контральто, — з такою ж посмішкою відповіла майже невидима в темряві Катря. — Ах, милий Парчевський! — взяла вона його за лікоть і потисла. — Як це добре, що й ви з нами! Тільки ніколи не згадуйте мені про німецьку контррозвідку і тюрму. А на першому балі за Радянської влади я обіцяю вам мазурку й кадриль!
— Мерсі! — знову дзенькнув шпорами Парчевський. — Тепер за всяку ціну я мушу бути на цьому балі.
Вони вийшли з Піркесом, протислися між парканом і стіною, вислизнули на вулицю і розпрощалися біля кінематографа «Міраж». Місто давно спало. Була вже третя година передрання…
Одначе Парчевський пішов не додому, а в комендатуру. Він вирішив переспати ніч на канапі в своєму кабінеті.
— Хто чергує з панів старшин? — запитав він на ґанку вартового козака.
— Пан хорунжий Туруканіс! — дзвінко відповів козак і зразу ж озирнувся. — Вам, пане коменданте, — тихо сказав він, — тут зволили передати… свій хлопець з охорони у контррозвідці… — Козак висмикнув із рукава щось м'яке й біле і простяг його Парчевському, ще раз озирнувшись.
Парчевський взяв клаптик тонкого батисту і хутко пройшов у кабінет.
В кабінеті було тихо — негучно шелестіло в жовтих скриньках польових телефонів на вікні, такали ходики на стінці в коридорі, з сусідньої кімнати гуркотів храп двох вістових. Парчевський запалив електрику. В руці був зім'ятий білий манжет від жіночої кофточки. Крізь пах прілого солдатського сукна миттю пробився тонкий і знайомий аромат.
508
… щорсівські богунці й таращанці. — Йдеться про бійців, очолюваних героєм громадянської війни Миколою Олександровичем Щорсом (1895–1919). Богунський і Таращанський полки брали участь у боях проти німецьких окупантів та петлюрівців.