Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Експрес Петлюри влетів без повістки, розсипаючи іскри й сяючи дзеркальними вікнами.
Він ще стугонів на стрілах перед блокпостом, ще рипів гальмами мимо семафора, ще захлинався клацанням буферів біля товарної, ще черговий вокзалу про нього не знав, — а вже з блокпоста дзвонив телефон до хірургічного відділу залізничної лікарні. Там, у кімнатці чергової сестри, був штаб повстання, і агент блокпоста давав гасло перше сюди, а потім вже сигналізував і до вокзалу. Хірургічна лікарня подзвонила негайно до залогової сотні.
— Це «пан Туруканіс?» — запитав грайливий жіночий голосок.
На відповідь прилинуло спокійно:
— Вас слушает адьютант коменданта города, хорунжий Туруканис.
— Вітаю вас! Щойно приїхала ваша теща!
— Теща в дом, все вверх дном! — поклав трубку елегантний хорунжий і пригладив нафіксатуарений англійський проділ.
Тоді швидкими кроками, без шапки й шинелі, він вийшов на ганок у двір. Перед флігелем стрибали з ноги на ногу й прнхлопували рукавицями, гріючися, комендантські козаки. Коні стояли загнуздані під навісом.
— По коням! — весело скрикнув хорунжий Туруканіс.
І тої ж секунди майже одночасово в трьох кінцях міста — з вежі костьолу, з даху гімназії, з горища залізничної лазні — звилися вгору зелені ракети…
Селяни з'явилися зразу ж і звідусіль.
Вони виникали, мов гноми із надрів землі. Вони вставали в садках з-під кущів, відокремлювалися від тіней будинків, виплазовували з-під містків, вибігали з-за дерев'яних халабуд літніх убиралень. Вони плигали через паркани садів — і вулиці, всі вулиці околиць замурашіли враз білими постатями з блискучою зброєю у руках. Сніг засипав їх одежу, поки вони сиділи причаївшися, і вони йшли тепер, мов живі замети, не обтрушуючися. Багаття вони розпалили ген там, у полі, а самі нишком у сутінках вечора скралися до околиць.
Тихо, без пострілів і без гомону, не поспішаючи, по-хазяйському, вони пішли вулицями вгору — до вокзалу. Снігу лежало мало, сніг був мокрий, він лип до підошов, і білі покрови вулиць зразу ж зарясніли чорним цятовинням слідів. Селяни пройшли — вулиці знову стали порожні, і тільки рясне чорне цятовиння зосталося на дорозі. Сліди були всі однакові — носками підошов до вокзалу. Сніг засипав сліди поволі.
І аж тоді, як коло цепу стислося вже на підступах до залізничного насипу, — тільки тоді нагло вдарили залпи гвинтівок.
Але Петлюра був хитрий також. Його експрес спинився біля перону вокзалу, і даремно численні гайдамацькі караули вибігли йому назустріч. З розкішних пульманів до них не вийшла жодна душа. За дзеркальними вікнами було повно яскравого світла, але людей нікого. Експрес був порожній.
Петлюра пустив його попереду себе, а сам десь позаду трусився товарним маршрутом.
Зате, вслід за експресом, на станцію влетів один панцирник, за ним другий і третій. Одночасно з одеського боку назустріч влетіло чотири.
Гайдамацькі караули вже розсипалися вздовж ешелонів у цеп — ніч зокола гриміла, тріскотіла й гуркотіла тисячами пострілів.
Міністри вибігали з своїх вагонів у самій білизні і натовпом тислися до вокзальних тунелів. З тунелів назустріч гриміли залпи робітничих дружин.
Зверху, з самого неба, з водокачки гучні кольти заливали перони і дахи ешелонів рясним свинцевим дощем.
Сім панцирників тим часом оточили вокзал кільцем: три — вздовж північного перону, чотири — вздовж південного. Вони заступили вокзал сталевими шанцями. Кулемети сипонули на всі боки, по насипу вниз. Гарматні жерла, навпаки, звелися вгору. І вдарили одне за одним — може, двадцять номерів — поодинці, групами, раз у раз, без інтервалів. Страшна канонада загриміла враз. Червоні випали з жерл забивали один одного — і ніч затремтіла в рожевій заграві, немов у тропічну грозу або в північному сяйві.
Петлюрівські кулемети сипали з насипу, вздовж по вулицях вниз, в упор. Гармати, навпаки, били далекими траєкторіями, і розривів не було чути. Кулемети розстрілювали лави повстанців тут, снаряди громили їхні села там, за далеким колом огню.
Агентура націоналістів попередила Петлюру.
І селяни кинулися назад: по селах били запальними набоями, села запалали — вістка про це прилетіла невідь звідки, ще попереду заграв. Селяни побігли по вулицях до околиць назад — сквапно і без ладу. Сніг був мокрий, він прилипав до підошов, і чорне цятовиння слідів зарясніло після них позаду. Сліди бігли носками назад, від станції геть. Сніг засипав сліди поволі.