Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Але сніг ще не засипав слідів вщент, як на станцію один за одним влетіли ешелони. «Січові стрільці» виплигували з ешелонів і шикувалися в колони. Шість ешелонів прибули протягом півгодини. Петлюра тікав позаду чималого війська.
І по всіх путівцях, за селянами навздогін, вже поскакали густі кінні загони, заторохкотіли кулеметні тачанки, зарипіли підводи з пішими «січовими стрільцями»…
Сотника Парчевського і хорунжого Туруканіса судив екстрений військово-польовий суд штабу головного отамана військ УНР другого дня, о десятій годині ранку.
За ніч прибуло ще півтора десятка ешелонів, місто й околиці були повні жовто-блакитного війська, від сіл довкола по обрію важкими брилами лежав чорний дим, залізничний шлях до кордону був уже вільний, селянські республіки топилися зараз в крові та вогні — і суд був пишний та бучний.
В залі першого класу розсунули столи, вазони з пальмами розставили на підвіконнях. Проти дверей до «царських покоїв» виставили столик, накритий замість скатерки жовто-блакитним рядном. Ще два жовто-блакитні прапори схрестилися позаду над столом, на тому місці, де висіли станційні дзиґарі. За стіл сіли полковники й отамани в шапках з шликами, оселедцями з-під них і довгими вусами додолу. «Січові стрільці» в мазепинках і з австрійськими гвинтівками при нозі в дві шеренги взяли стіл у каре. Вздовж проходу через залу в чотири шеренги вишикувалися гайдамаки. За спинами гайдамацьких шеренг зосталося багато вільного місця, і туди з двох бічних дверей впустили «народ». То були залізничні «Курені» й «Просвіти», з прапорами, вільні від караулу «січовики», старшини та гайдамаки. «Січовий» срібний оркестр розташувався біля жіночої убиральні.
Парчевського і Туруканіса ввели з середніх дверей — з-за буфетного прилавка. Вони пересиділи решту нічних годин в льодовнику вокзального буфету без шинелей. Сорок «січових стрільців» замикали довкола них каре.
Парчевський і Туруканіс пройшли тихо через залу. Їхні кроки ковтала широка оксамитова доріжка, яку до війни простилали тільки тоді, коли імператор Микола Другий, проїздивши через станцію, спинявся з'їсти славетний на весь південь шашлик татарина Кабутаєва. Бліда посмішка ковзнула по губах Парчевського — він ішов через залу, неначе цар. Сорок «січовиків» по боках гупали чобітьми по біло-червоних кахлях підлоги. Гвинтівки вони тримали на руку, і на лезах широких австрійських багнетів блискали меткі сонячні зайчики. За ніч упав сніг, під ранок прихопив мороз, і тепер з чистого синього небозводу світило сліпуче морозяне сонце.
За десять кроків до столу суддів каре спинилося. «Січовики» взяли гвинтівки до ноги. Спинилися й Парчевський з Туруканісом. Жовто-блакитні петлички з їхніх френчів були зірвані, «Георгіїв» на грудях у Парчевського не було. Англійський проділ у Туруканіса вилискував фіксатуаром — волосок до волоска.
Голова суду встав і велемовно оголосив початок.
Оркестр біля жіночої убиральні заграв «Ще не вмерла». Члени суду звелися і взяли «на честь». Вся варта довкола скинула «на караул». Головатько на чолі залізничного «Куреня» приземлив жовто-блакитний прапор.
Туруканіс стояв рівно — руки вздовж торса, голова прямо, очі вгору. Він невідривно дивився на циферблат станційних дзиґарів угорі між прапорами, немов пильно вираховував, скільки йому ще залишилося жити. Парчевський підігнув праву ногу і ледь похилився на правий бік. Він злегка повертав голову і водив очима на всі боки. Цю залу першого класу він пам'ятав стільки, як самого себе. Жовті розводи на стелі угорі, кольористе скло у вікнах другого ярусу. Сонячні промені падали крізь них сині, червоні, зелені і жовті. В перукарні мужської убиральні він голився вже років шість — відтоді, як взагалі почав голитися. В гімназії він за це одинадцять разів відсидів по три години без обіду і мав стільки ж четвірок за поведінку. Голитися на вокзалі гімназистам заборонялося. Потім з гімназії його вигнали з «вовчим» білетом. Фронт, рани, контузії і чотири «георгії». Німці, самостійна Україна, більшовики… З-за дверей перукарні визирало опецькувате, завжди червоне, а зараз зовсім біле обличчя вокзального перукаря Поля. Парчевський до нього всміхнувся, і Поль мерщій зник.
«Ще не вмерла» кінчилося.
Суд сів. Почалася процедура.
Сотника Парчевського, коменданта залоги й командира залогової сотні, та його ад'ютанта, хорунжого Туруканіса, обвинувачено в зраді неньки України і в замірі на державний переворот.
— Туруканіс! — урочисто гукнув голова суду, отаман з рудим оселедцем. — Чи визнає підсудний Туруканіс себе за винного?