Після війни. Історія Європи від 1945 року

Але в травні 1963 року на депутата парламенту лівого крила, доктора Григоріса Ламбракіса, коли той виступав у Салоніках на мирній демонстрації, було скоєно напад. Він помер через п’ять днів, а його смерть створила для лівиці політичного мученика та породила зачаток грецького мирного руху, тоді як старанне ухиляння влади від розслідування туманних обставин вбивства Ламбракіса підживлювало поширення підозр[376]. Шість місяців по тому Караманліс із маленьким відривом програв вибори «Центральному союзу» Георгіоса Папандреу — центристській партії, яку підтримував міський середній клас країни, що ставав дедалі численнішим. Наступного року, під час ще одних виборів, партія Папандреу та його союзників показала ще кращий результат, здобувши абсолютну більшість голосів і збільшивши свою частку від 42 до 52,7%.

Нова парламентська більшість вимагала розслідувати фальсифікації виборів 1961 року, тож між парламентом і молодим королем Костянтином почала зростати напруга. Консервативні політичні вподобання короля ні для кого не були таємницею, і на нього дедалі дужче тиснула правиця, щоб відправити Папандреу у відставку, який, зрештою, подав у відставку сам. Його наступниками були кілька тимчасових прем’єр-міністрів, жоден з яких не зміг сформувати стабільної парламентської більшості. Відносини між парламентом і королівським двором ще більш загострилися, коли групу армійських офіцерів ліберального ухилу звинуватили в змові із сином Георгіоса Папандреу Андреасом. У березні 1967 року двадцять одного з них віддали під трибунал.

До того часу від парламентського уряду в Греції лишилася сама тільки назва. Консерватори й армійські офіцери похмуро попереджали про зростання впливу «комуністів» у країні. Король не хотів співпрацювати з «Центральним союзом», який мав більшість і який він звинувачував у залежності від голосів ультралівих, тоді як опозиційний «Національний радикальний союз» відмовлявся підтримати численні спроби встановити «технічний» уряд. Зрештою у квітні 1967 року сам «Національний радикальний союз» сформував уряд меншості, який профункціонував рівно стільки, щоб король встиг розпустити парламент й оголосити нові вибори.

Народне розчарування через парламентську кризу та поширене відчуття, що король повівся неприйнятно упереджено, вказувало на те, що прийдешні вибори призведуть до подальшого відхилення вліво. На підставі самого тільки цього приводу — «комуністичної загрози», до якої постійно апелювали в Греції з 1949 року, — та підкреслюючи беззаперечні недоліки демократичних інститутів і некомпетентність політичного класу Греції, група офіцерів, які діяли всередині давніх армійських правих кіл, 21 квітня захопила владу.