Після війни. Історія Європи від 1945 року

Хоча здавалося, що політичні суперечності в Греції дуже добре вкладаються в категорії «холодної війни», там завжди чітко переважали місцеві проблеми. У березні 1949 року на піку протистояння між Тіто та Сталіним рабськи промосковська КПГ оголосила повідомлення по радіо (з Бухареста), у якому підтримала вимоги щодо незалежності Македонії. Метою заохочення до територіального поділу Югославії було послабити Тіто, проте це не спрацювало. Але натомість підірвало внутрішню довіру до грецького комунізму для цілого покоління, оскільки вважалося, що перемога комуністів призведе до автономії півночі Македонії разом з її слов’янською й албанською меншинами, а відповідно спричинить розкол Грецької держави.

Якщо це мало таке значення, то лише тому, що грецький націоналізм почувався особливо загроженим, навіть за місцевими стандартами. Будучи постійно насторожі через конфлікт з їхньою колишньою імперською метрополією в Туреччині, у стані війни з Албанією з 1940 року (питання, яке до 1945 року залишалося невирішеним) та не бажаючи визнати навіть сам факт присутності великої слов’янської спільноти, розташованої вздовж їхніх кордонів з Югославією та Болгарією, грецькі консервативні післявоєнні політики впевнено віддали перевагу порядку й стабільності перед демократією та післявоєнним примиренням. Поєднавши давні тривоги Греції з новими міжнародними протистояннями, грецький король, його армія та міністри позиціонували себе перед Заходом як найбільш надійні союзники в нестабільному регіоні.

Їм добре віддячили за вірність[375]. У лютому 1947 року Паризький мирний договір зобов’язав Італію віддати острови Додеканес Афінам. Греція отримала суттєву американську допомогу, як після проголошення «Доктрини Трумена», так і в рамках Плану Маршалла. У 1952 році країна вступила в НАТО, і Збройні сили Греції були щасливими одержувачами щедрої практичної, операційної та матеріально-технічної допомоги. Пізніше роль армії справді виявилася ключовою. Спершу Британія сподівалася лишити звільненій Греції в спадок належно реформовану неполітичну армію та сучасну поліцію; але в умовах того часу й того місця це виявилося неможливим. Натомість після восьми років війни грецька армія стала безкомпромісно антикомуністичною, роялістською і недемократичною, а її відданість НАТО й американським партнерам — виявилася значно міцнішою, ніж будь-які зобов’язання перед політичними інститутами чи законами власної держави.