Тисячолітній Миколай
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Довіра"
- ISBN: 5-85154-079-6
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Тисячолітній Миколай». Краткое содержание книги:
Роман охоплює величезний відтинок історії — з часів Володимира і до перебудови. Головний герой стає свідком і учасником подій часів Богдана Хмельницького, після Переяславської ради, переживає голод 33-го. Далі — війна, події в Західній Німеччині, повернення героя додому і його життя в мирний час.
Паралельний сюжет — про брата головного героя, який несподівано зробив карколомну кар’єру і став одним з керівників республіки. Почалося все з того, що в шкільному драмгуртку він виконував роль Леніна у п’єсі Корнійчука «Правда»…
— Конвертик візьміть теж, — подав голос Щириця, — це вам.
Я глянув на конверт. Моя адреса, моє прізвище, літери друковані.
— Виходить, це адресовано мені з самої Москви, а опинилося у вас? Може, поясните? — взяв я Щирицю за ґудз бекеші.
Він спробував вивільнитися, але я тримав міцно.
— Була вказівка, — тихо повідомив Щириця. — Вказівка, щоб, як секретар парторганізації, я особисто провів вилучення.
— Чия вказівка?
— Цього я не уповноважений повідомляти.
Я відпустив Щирициного гудза. Стукнути б цього типа п’ятим томом по довбешці! Але однаково ж нічого не поможе.
— А оце? — я розгорнув том на останніх сторінках. — Список ілюстрацій. Тут значиться: «К статье Берия Л. П. Портрет (фотография). (Глубокая печать)». Як же бути з цією сторінкою?
— Вказівок не було, — затуляючись гросбухом, повідомив Щириця, — чого не було, того не було, тут у мене все чепурненько.
Професор реготав до сліз.
— Сарданапал і Валтасар! — гримів він. — Слухайте, Щириця, може, ви й у моїх енциклопедіях здійсните обрізання? Знайдете там що-небудь реакційне — і…
— У вас енциклопедії дореволюційні, товаришу професор, вони не мають нічого спільного з передовою радянською наукою…
— З передовою не мають — це таки правда. А з наукою — таки мають… Але ви не все знаєте, Щириця. Ну, щодо Брокгауза, то, може, справді… Та в мене ще є повний енциклопедичний словник Граната. А в ньому три останні томи видано при більшовиках. І товариші більшовики не втрималися від спокуси потрапити до енциклопедії, понаписували свої далебі не короткі і досить далекі від скромності автобіографії і мерщій втулили їх у ті три томи. Автобіографії просто розкішні! Народні комісари пишуть приблизно таке: «Спробував учитися в гімназії, але це мені набридло, я кинув гімназію і з четвертого класу пішов у революцію». Просто грандіозно: ощасливив революцію своїм неуцтвом, а тепер ще й вихваляється. Сталін про себе написав у третій особі, він уже тоді випробовував стиль майбутнього «Короткого курсу». Але непередбачливо дозволив надрукувати поряд з своєю біографією життєписи багатьох з тих, кого він згодом знищить, як ворогів народу. Чом би вам, Щириця, хоч і з запізненням не виявити належну пильність і не почистити як слід словник Граната? Сарданапал і Валтасар!
— До речі,— знов пішов я в наступ на Щирицю, — щось мені пригадується, ніби ви оце зовсім недавно були в захваті від Лаврентія Павловича Берія?
— Я? В захваті від цього кривавого ката?
— А в травні, пам’ятаєте? Геніальні вказівки з національного питання. Національні кадри, завдяки піклуванню Лаврентія Павловича, розправляють крила. Ура, слава, трам-тарарам!
— Ви мені не нав’язуйте, — Щириця блідо ворушив губами, задкуючи до дверей, — не шийте мені політичних звинувачень, товаришу Сміян, не дискредитуйте і не плямуйте мого чесного імені. Ви знаєте, скільки вже років я в партії? І я не дозволю! Ні, ні…
Він мало не перечепився через поріг, швидко перевернувся і пригинцем пірнув у темні сіни, а тоді й з будинку, не зачинивши навіть за собою дверей.
Професор витирав сльози, що виступили йому на очах від нестримного сміху.
— А ви кажете: вчені! — зустрів він мене після проводів Щириці.— Ми не вчені, ми — жертви всіх оцих щириць, оцих дрібненьких інквізиторів, які володіють здатністю проникати повсюди і, зачаївшись, можуть ждати слушного моменту хоч і всі сто років!
— Але ж великий інквізитор мертвий, — спробував я заперечити.
— Хто вам сказав, що він помер? Він просто перейшов у інший стан і з земної людини став богом. За одну тільки ніч витесали й відшліфували плиту з надтвердого вулканічного каменю, замінили нею давню плиту над входом до Мавзолею, і ось уже там, де був один напис «Ленін», маємо два: «Ленін. Сталін», у надрах Мавзолею, відсторонивши вождя революції, влігся її самозваний охоронець і захисник, до поклонінь генію революційної мислі автоматично додалися поклоніння генію революційної дії і безпощадності — віват академія, віват професори, віват, віват, віват усі щириці Радянського Союзу, табору соціалізму і всього прогресивного людства! Ти хотів цього, Жорж Данден, тепер маєш! Мені часто здається, що я — найщасливіша людина на світі. Обравши своїм єдиним богом землю, я вже не відступався від своєї віри, і це помогло мені в усіх випробуваннях життя. Я ніколи не боявся за себе, бо завжди володів мною вселенський страх за нашу всеплодющую матір. Справжній жах охопив мене тоді, коли землю відібрали в тих, хто доглядав її й голубив, мов свою дитину, і пустили під ніж кошмарних тракторних плугів, і земля закричала, заплакала, зсудомилася, мов той нещасний, з якого живцем здирають шкіру, і ніхто не почув того зойку, того стогону, того конання, бо нікому було чути, господарів землі різали так само, як і саму землю…