По багряному сліду

— Ні, ні, брате Стенгерсон, — вигукнув другий. — Справа не в тому, скільки хто має жінок, а в тому, скільки їх може утримати. Мені батько щойно передав свої млини, і я багатший.

— Але мої перспективи кращі, — гаряче доводив перший. — Коли господь прибере мого батька, я матиму його дубильний завод і шкіряну фабрику. До того ж я старший за тебе і займаю вище становище в общині.

— Це вирішить дівчина, — відповів молодий Дреббер, дурнувато посміхаючись до свого відображення в дзеркалі. — Ми залишимо це на її волю.

Під час цієї розмови Джон Фер'є стояв у дверях кімнати сам не свій від люті, він ледве стримувався, щоб не потягти батогом по спинах обох своїх гостей.

— Слухайте-но сюди, — підступив він до них. — Коли моя дочка покличе вас, тоді й приходьте, а доти щоб і ноги вашої тут не було.

Обидва мормони витріщили на нього очі. Ця суперечка між ними за руку дівчини видавалася їм найвищою честю і для неї, і для батька.

— З кімнати є два виходи, — вигукнув Фер'є. — Ось двері, а ось вікно. Що вам більше подобається?

Його засмагле обличчя виглядало таким диким, а худі руки такими грізними, що гості схопились і поквапно відступили. Старий фермер пройшов за ними до дверей.

— Повідомте, коли розв'яжете суперечку, — кинув він насмішкувато їм услід.

— Ти поплатишся за це! — крикнув Стенгерсон, аж блідий від злості. — Ти зневажив пророка і Раду Чотирьох! Каятимешся до кінця своїх днів.

— Рука господня тяжко впаде на тебе! — додав молодий Дреббер. — Він відверне лице своє і скарає тебе!

— Так тоді ж я почну карати! — люто вигукнув Фер'є і був би кинувся нагору по рушницю, якби Люсі не спинила його за руку. Не встиг він вирватися від неї, як цокіт копит дав йому знати, що відвідувачі вже далеко.

— Облудні шахраї, — закричав Фер'є, витираючи спітніле чоло. — Я волів би бачити тебе в могилі, аніж жінкою когось із них.

— І я б так воліла, батьку, — відповіла вона з запалом. — Але ж Джефферсон скоро повернеться.

— Так. Незабаром він буде тут. Якби вже швидше, бо хто знає, що у них на думці.

І справді, саме тепер, як ніколи, старому непокірному фермерові та його дочці потрібна була дружня порада і допомога. Відколи існувало поселення, не. було ще випадку такого явного непослуху волі старійшин. Якщо невеликі провини каралися так суворо, то яка ж доля могла спіткати одвертого бунтівника? Фер'є знав, що його багатство і його становище мало допоможуть. Інші, не менш знатні й багаті, таємниче зникали, а їх майно переходило церкві. Фер'є був людиною відважною, але й він тремтів перед тією незбагненною, таємничою загрозою, що нависла над ним. Він не побоявся б стати віч-на-віч перед якоюсь певною небезпекою, але очікування чогось невідомого й страшного виводило його з рівноваги. Він крився від дочки і вдавав, що все це дрібниці, але дівчина люблячим оком помічала, як йому тяжко на душі.