По багряному сліду

Проте не батько перший відкрив, що з дівчинки виросла жінка. Мало який батько це помічає. Та й сама таємнича зміна надто повільна, щоб її зміряти днями. Менше за всіх знає про це сама дівчина, аж поки голос або дотик руки не змусить серце затремтіти в грудях, і вона відчує з неясним почуттям гордощів і страху, що в ній прокинулась нова, глибша і багатша істота. Рідко яка дівчина не може воскресити в пам'яті той нібито незначний випадок, що провістив їй світанок нового життя. Щодо Люсі Фер'є, то ця пам'ятна для неї подія була до того ще й серйозна сама по собі, не кажучи вже про вплив її на дальшу долю дівчини та близьких їй людей.

Був теплий червневий ранок. «Святі останніх днів»[17] були заклопотані, мов бджоли — недарма ж вони вибрали собі за емблему вулик. На полях і на вулицях стояв гомін, мов на пасіці. По курному шляху сунули на захід довгі ряди навантажених мулів. Вони простували в Каліфорнію, де спалахнула золота лихоманка, а дорога вела через Місто Обранців. Були тут і череди овець і волів, що поверталися з далеких пасовищ, і валки втомлених іммігрантів. Люди і коні були однаково змучені довгою подорожжю. Крізь усе це строкате збіговисько, прокладаючи собі дорогу з вправністю бувалого вершника, галопом мчала Люсі Фер'є; обличчя її зашарілося від їзди, а довге каштанове волосся розвівалося позад неї. Вона мчала в місто з батьковим дорученням, як завжди, з властивою молодості безстрашністю, думаючи тільки про те, як його виконати. Припалі пилом шукачі кращої долі здивовано поглядали їй услід, і навіть холоднокровні індійці, одягнуті в шкури, забували свій звичайний стоїцизм, милуючись красою блідолицьої дівчини.

Вона була вже на околиці міста, коли дорогу загородила велика череда худоби, яку підганяли шестеро диких на вигляд пастухів із прерій. Не розмірковуючи довго, дівчина спробувала обминути цю перешкоду і направила коня туди, де, здавалося, можна було проскочити. Та ледве вона заїхала у вузьку прогалину, як череда зімкнулась, і Люсі опинилася серед рухливого потоку сердитих круторогих биків. Звикнувши до худоби, вона її не злякалася і, де тільки могла, підганяла коня, сподіваючись пробитися крізь це збіговище. На лихо роги одного з биків сильно вдарили коневі в бік, і той з нестями зовсім оскаженів. Він став дибки і, люто фиркаючи, загарцював так, що одразу скинув би невправного вершника. Становище було небезпечне. З кожним стрибком наполоханий кінь знову наскакував на роги худоби і ще більше скаженів. Єдине, що лишалося дівчині, це триматися в сідлі, бо впасти додолу означало б жахливу смерть під копитами вайлуватих переляканих тварин. У Люсі, що не звикла до раптової небезпеки, запаморочилося в голові, і повід почав вислизати з рук. Задихаючись у хмарі куряви, вона в розпачі вже б скорилася долі і облишила боротьбу, коли б не почула поблизу привітного голосу, що запевнив її в підтримці. В ту ж мить жилава засмагла рука спіймала зляканого коня за вуздечку. Пробиваючи дорогу крізь худобу, незнайомий вивів наїзницю на просторе місце.