Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
ВАШИЛЮК
Чудово розумію. Покійний Юрків батько - Матіос Юрій Васильович (із Вашилюків, по-сільському). 1931 року народження. Допомагав УПА. Арештований 15 серпня 1949 року. Засуджений на 25 років таборів і на 5 - позбавлення у правах. Двічі «додавали» термін за спроби втечі. Коли би не смерть Сталіна, мав би 75-річний термін «відсидки». Відбував покарання в таборах Казахстану, в Норильську, на Чукотці, ще раз у Казахстані. Більше року сидів у карцері.
У збірочці Михайла Софійчука і Володимира Клима-Грабницького «Вашилюк», що вийшла в райцентрі Вижниця 2007 року, є копія вироку військового трибуналу військ Міністерства внутрішніх справ Львівського округу від 28 листопада 1949 року Юрковому татові Юрієві Васильовичу, в якому фігурують іще три Вашилюкові односельці. У друкованому витягові з вироку є рукописний припис начальника Вижницького районного МҐБ... майора Дідушенка.
Хто читав «Солодку Дарусю» і «Націю», знають, що цей персонаж кочує в мене із книжки в книжку. Бо це той випадок, коли Бог б'є не ціпом... А може, й ціпом. Але я іншим разом розкажу вам про Дідушенка. А може, хто й сам знає. Бо «слідив» він і в Коломиї, і у Вижниці, й далі...
А Михайло Софійчук - автор фольклоризованої поеми «Вашилюк», - мій троюрідний брат по материній лінії. До речі, родом із хутора Кінашка.
Це метрів 500 від Дупалівки. На батьківській хаті Михайла дотепер є табличка румунською мовою «1839. comuna Rastoace, 228». Це означає, що хата під номером 228 у комуні (селі) Розтоки побудована 1839 року - «за Австрії».
Отаке ось переплетення історії і людських доль.
НІЩО НЕ Є ВИПАДКОВИМ
А тепер повернімося до початку. Я хочу розповісти вам про несподіване продовження. Здавалося б, воно не пов'язане з усіма цими міні-історіями. Проте, як сказати...
Цей лист зі Львова знайшов мене приблизно так, як кажуть у Розтоках: «праве вухо - лівою рукою». До Києва він прийшов через блукання Буковиною, далі ще трохи блудив столицею. Цитую його цілком і без редагування:
«Шановна пані Маріє, допоможіть! В п'ятдесятих роках я був у Карагандинських лагерях з Юрком Матіосом, з Ваших сторін. Можливо, Ваш родич, то просив би його адресу. Навіть, якщо не родич, а однофамілець, то можливо, є якась можливість довідатись його адресу - просив би вислати. Був ще й Михайло Бельмега. Бажаю здоров'я. Зеновій Копій».
Я розповіла цю історію молодому Вашилюкові. «Водій Президента» сказав, що навіть, коли із паном Зеновієм у таборах був не його батько, це не має жодного значення. Все одно вони побратими. За мірою страждань.
Як ви думаєте, що було далі?
А далі я передала до Львова книжку «Вашилюк», де було багато фотографій. І у телефонній розмові Зеновій Копій підтвердив, що він таки сидів по в'язницях разом з Юрковим батьком. Знаю, що п.Зеновій приходив у Львові на виставу «Солодка Даруся». Але, на жаль, ми з ним ще не познайомилися.
Я думаю: чому багато наших політиків менш мудрі, ніж звичайний їздовий із Розтік?! Чи тільки тому, що вони не українського духу? Але чистота крові тут ні до чого. Гаймутдінова Анузія Хісамутдіновна - баба Ліза по-розтоцькому - виховала всіх своїх дітей в українському дусі. І сама стала не меншою українкою, ніж ті, хто споконвіків жив у горах. Мені так і хочеться іншим разом узяти на пофарбовану в синє підводу молодого Вашилюка - і полковника історії Табачника, і великого «теоретика» від історії Вадима Колесніченка, і ще, і ще декого із політичним психопатичним синдромом та й зробити їм екскурсію тими горбами, де кров'ю земля полита. Сама була б їм за гіда. Але вони підводами не їздять. А іншим разом подарувала б не одному з політиків настойку із гірської валер'яни. Кажуть, дуже помічне під час істерій. Особливо політичних. Але так, як жоден алкоголік ніколи не визнав свого алкоголізму, так жоден політик ще не признався, що він тяжко нездужає не-любов'ю до землі, яка його годує хлібом і дає безкарно красти із своїх засік і надр. Красти не лише антикваріат матеріальний, але й правдиву Історію.
...А на хуторі Околена, де у першій половині 2010 року мешкає 96 людей, розкажуть вам про чоловіка, що казав: «Така в мене погана слабість, що але де тобі: іду догори - мерзну, іду вдолину - впріваю». А далі покажуть рукою: «А ондечки живуть Адам і Єва», - і вам перехопить дух від несподіванки: як? Атак. Насправді молодого господаря звати Микола, але по батькові він Адамович, а дружина у нього Єлена. Мають четверо чи п'ятеро діточок. Живуть - ґаздують. Коли гараздують. Коли бідують. Як усі. Але в Околенчику (хутір на хуторі) їх усі називають Адамом і Євою. Файно!