В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
1787 рік. Указ про заборону друкувати релігійного змісту в усіх друкарнях, окрім тих, що були у віданні Синоду.
1796 рік. Для контролю за виданням і ввозом у Росію книжок засновані цензурні комітети в Петербурзі, Москві, Одесі та інших містах.
1800 рік. Указ Павла 1 про заборону будувати церкви в українському стилі (з трьома банями).
1804 рік. Перший цензурний статут у Росії, за яким нагляд за друком здійснювало Головне правління училищ Міністерства народної освіти. Забороні підлягали насамперед твори, які посягали на основи православ’я і самодержавства.
Заборона Московським Комітетом духовної цензури друкувати твори Григорія Сковороди «Наркисс» та «Начальная дверь по християнскому добронравию». Щодо першого із них цензор пресвітер Іванов зробив такий висновок: «все сие сочинения Г. Сковороди, по содержащимся в нем ерисям, погрешительним и развратительним для читателя мнения, нелепым вираженням и почему, по моему мнению, ни малейшего не заслуживает одобрения, а достойно передано бить вечному забвению».
До речі, за життя цього видатного філософа і поета не було надруковано жодного його твору.
1812 рік. За вказівкою столичної цензури закрито перше періодичне видання України-газета «Харьковский еженедельник» (проіснувала з травня по липень, вийшло 12 номерів).
1816 рік. Закрито журнал «Харьковский Демократ», на сторінках якого публікувалися і вірші українською мовою.
1817 рік. Після кількох номерів закрито журнал «Український домовод», що виходив у Харкові.
Відмова у дозволі на видання журналу «Харьковская муза» (іні-ціанти П. Гулак-Артемовський і О. Склабовський), позаяк міністр народної освіти зажадав, щоб журнал цензурувався в Москві.
1819 рік. У грудні Міністерство народної освіти звернулося з вимогою до місцевої влади закрити журнал «Украинский вестник», що виходив у Харкові з 1816 року. В цьому журналі були опубліковані українські твори П. Гулака-Артемовського «Пан та Собака» (перший твір нової української літератури, що з’явився в Україні) «Солопій та Хівря», «Тюхтій та Чванько», «Писулька до того, котрий що божого місяця Українського гінця по всіхусюдах розсилає».
Цікаво, що видавці для заохочення публіки до читання цього місцевого журналу спочатку розсилали його безкоштовно. Журнал постійно зазнавав утисків і нагінок.
1825 рік. На вимогу міністра освіти і куратора Харківського університету припинено видання «Українського журналу».
Як зазначає автор «Нарису історії української преси» («Подєб-ради», 1937) Аркадій Животко, «мертва петля міцно зашморгнулася на шиї молодої української журналістики».
1826 рік. Прийнято цензурний статут, що одержав назву «чавунного», який з особливою ревністю оберігав недоторканість царя і монархії.
1828 рік. Новий цензурний статут з деякими формальними по-легшами. Але для політичного журналу необхідний був дозвіл царя. Цензори були зобов’язані доповідати в III відділ про «вольнодумные сочинения» та їх авторів.
1830-ті роки. Заборона Григорію Квітці-Основ’яненку видати для народного читання написані ним українською мовою нариси зі священної історії та історії України.
Через цензурні поневіряння не побачила світ 5-томна «Історія України» Олексія Мартоса, рукопис якої врешті-решт загубився.
1837 рік. Після подвійного розгляду в Московській і Петербурзькій духовній цензурі заборонено друкувати рукопис Григорія Сковороди «Диалог», или разгагол о древнем мире». Московський комітет духовної цензури наполіг на передрукуванні виданої за його ж дозволом 1836 року книги Григорія Сковороди «Беседа двое» зі значними купюрами.
1839 рік. Заборона статті Михайла Максимовича «Сказание о Колиивщине». Міністр народної освіти С. Уваров у циркулярному листі до кураторів шкільних округ 24 грудня доводив думку обер-прокурора синоду графа М. Протасова, яка зводилася до того, що «подобние происшествия, слишком близкие нашему времени… желательно более изглаживать из памяти народа, нежели возобновлять в ней».
1840 ріку вийшов у світ «Кобзар» Тараса Шевченка з багатьма купюрами.
З поеми «Тарасова ніч» та послання «До Основ’яненка» цензор Петро Корсаков вилучив усі ті місця, де йшлося про гетьманщину і в яких поет сумував за втраченою козацькою волею. В поемі «Катерина» знято опис, пейзажу, в якому є рядок «Дуби з гетьманщини стоять», та інші місця.