Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-2558-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин». Краткое содержание книги:
Лев, теє почувши, вийшов на поріг.
— А що тобі, зайчику-побігайчику, треба? — питає. — Може, тебе хто обідив?
— Та ні, хвалити Бога, ніхто мене не обідив, а тільки такий до нас страшний звір у степ зайшов, що ніхто проти нього не встоїть. Уліз він у криницю і не дає нікому води напитись. Уже другий день, як ні у кого з нас ані рисочки в роті не було. Увесь звір по степу пропадає. Розбіжиться усе твоє царство. Рятуй!..
— Страшний звір, кажеш? Ану, веди мене до криниці!
Приходять до криниці. От лев нахиливсь над водою, став придивлятись, хто там є. А вода як дзеркало — так і видно того, хто нахилився. Лев же ж думав, що то і є отой страшний звір, про якого розказував заєць, бо зроду себе не бачив і не знав, який він є.
Як же ж зареве тоді лев над цямриною, аж у вухах у зайця залящало, а з криниці ще дужче луна пішла:
— Го-го-го!..
Простяг лапу лев, щоб достати ворога; аж і той простягає.
Дуже розсердився лев, бо ще не було видано такого звіра, щоб проти нього лапу простяг.
Розігнавсь тоді лев та шубовсь у воду сторчака… А звідти вже ніяк йому не вилізти.
Отак заєць доказав свою силу.
Лисиця і капкан
Поставив мужичок капкан вечером пізно на тропі лисиці, куди вона ходить ноччю… Зверху на капкані положив кусочок гов’ядини. Потом лиса куда-то бігла, за своїми промислами; пробіжала, а потом почула дух гов’ядини, завернулась, начала розіскувать, де воно кусочок гов’ядини пахтить. Іскала, іскала, потом найшла. Обійшла округи, а потом кусочок гов’ядини, пригребений снігом, вона лапою начала одгрібать, щоб цей кусочок з’їсти. Як ось гребнула лапою, у капкані підскочили угору пружини й ударили лисицю по нозі, і так вона осталась у капкані. Дьоргала, дьоргала ножку — не видьорнула і говорить, що не думала буть у базарі, но шеймени-щетинники понесуть.
Як стало розвидняться, іде мужичок довідуваться до капкана, що у йому є. Доходить до того місця, що становив капкан, як дивиться — лисиця… Плутається, плутається, дьоргається утекти, но не вирветься. Підійшов мужичок з кийком бить лисицю. «А, ти тут!» — мужик говорить. Лисиця отвічає мужичку: «Не бий мене! Я тобі таке скажу хороше прешествіє». Мужичок говорить: «Скажи!» — «Пусти, тоді і скажу».
Як мужичок пустив, тоді вона побігла і побігла. Мужичок говорить: «Що ж ти мене обманула! Ти ж говорила мені, що «пусти мене, мужичок, я тобі розказ хороший розкажу», а я говорив — «говори». А ти і сказала, що «пусти мене, тоді я скажу». Якби ж я був тебе не пускав, щоби ти мені сказала, а то я тебе пустив, а ти мене тепер обманула».
Мужичок взяв капкан і пішов додому.
Музиканти грали на свадьбі. На свадьбі вони випивші були; ішли дорогою додому, схотілося їм отдохнуть. Старший музикант говорить: «Давай тут отдихнем». Положив скрипку долі, на дорозі. Його товариш положив бубон на землі, на дорозі. Полягали отдихать і заснули. Біжить лисиця дорогою, дивиться — щось на дорозі лежить. Підходить ближче до музиканта. Підійшла вона до скрипки, подивилася на скрипку, і в лисиці була охота лапою торкнуть по струнах скрипки. Як вона дьорнула лапою по струнах, струни голосно обізвались. Лисиця і говорить: «Голос-то господський, та чортова думка». І з тим побігла.
Лисиця на зимівлі у вовка і медведя
Вовк на зиму збудував собі нову хату, а у лисиці була стара, розвалена. Настала зима. Лисиця гнулась, гнулась од холоду, невмоготу їй становилось переносить мороз. Пішла вона до вовка і каже: «Вовчику-братику, пусти мене до себе перезимувать». — «Ні, сестро, мені самому тісно». — «Та ти дозволь мені хоч у твоєму дворі жить». — «Ну, та Бог з тобою, у дворі живи».
Побула вона у дворі день, од холоду тремтіла, аж зубами клацала. Підійшла до хати і знов почала прохать вовка: «Вовчику-братику, пусти мене в хату, а то я зовсім заклякла». — «Ні, в хату не пущу, ти будеш мені мішать». — «Та пусти мене хоч на часочок, я обогріюсь». — «Ну, погріться можна».
Утискалась лисиця в хату, обогрілась і осігнувалась там жить. Забралась на піч і лежить, одкинувши хвіст. Настала ніч. Вовк заснув, а лисиці не спалось, од голоду живіт підтягло. Прислухалась вона: вовк спить. Злізла з печі і почала шастать по всіх кутках і закапелочках. Обнишпорила всю хату — ніде не нагибала собі їжі. Вийшла потихеньку в сіни, почала і там шарить. Намацала горщик з маслом і дві жарених гуски. Лисицю оскома брала зараз же поїсти нахідку. Та побоялась, щоб вовк не попиняв на неї, що вона поїла. А далі положила ті ласощі біля сінешних дверей, а сама вернулась в хату, злізла на піч, лягла і хропе, як будь-то ніде не бувала.