Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин

Півень увійшов у свій двір, побачив собак і каже: «А побіжіть лишень на город, подивіться, що воно там за манія проявилась? Прийшла якась монашка і хотіла мене задушить». Собаки побігли на город і направились прямо до лисиці. Лисиця злякалась, кинулась тікать, скинула з себе рясу і подалась до річки. Добігла до річки і пустилась в плинь по воді. Собаки за нею. Лисиця, переправившись на другий берег, забігла на плесо огірків, зняла з опудала шапку та свиту, мерщій наділа на себе, вибігла з-за куща і цькує: «Кусі! Кусі! Держи, держи її!» Собаки питають: «Чоловіче, чи не бачив ти тут лисиці?» — «Бачив, вона зараз пробігала, подалась он туди до гайка». Собаки чимдуж подалися навздогін. А лисиця тим часом сховалась в очереті. Собаки вбігли в гайок, понюхали, понюхали і вернулись додому. Лисиця, побачивши на березі човен, сіла в його і попливла навподовж річки. Собаки, вернувшись з погоні, перепливали уже через річку. Лисиця, побачивши собак, каже: «Ну, що ж ви, наздогнали лисицю?» — «Ні, не наздогнали; сховалась десь. Як у воду впала, клята, ніде не видно». Наряджена мужиком, лисиця каже: «Ви, собаки, не достойні розірвать лисицю. Вона набожна, по всіх монастирях була, всі святі місця обходила; вона не блудниця, має собі пару» […]

Собаки держались на воді, слухали, що каже фальшивий чоловік, а потім рушили пливти далі. А лисиця на човні погналась за ними і придавлювала їх веслом до води. Собаки бачать, що до берега ще далеко, а пливти уже мочі нема, заморились здорово, бо не раз уже захльобувались водою. Кинулись до човна, щоб учепиться за його, а лисиця собак по голові веслом і одпихала їх геть, придавлюючи у воду. Собаки бовтались, бовтались по воді, поки й потопли, так-таки й не вибрались з річки. А лисиця причалила до берега, вилізла з човна і подалась додому.