Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-2558-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин». Краткое содержание книги:
Прокинувся кінь другого дня і відчув себе зовсім іншим. Зрадів дуже, забажалося йому побігти до своїх товаришів, похвалитися перед ними своєю красою.
На толоці пасся табун коней, і він побіг туди. Коні помітили, що до них наближається якась невідома потвора, і кинулись тікати. Перетворений кінь здивувався.
— Гей, стійте! — закричав він. — Хіба не пізнаєте мене? Я ж той самий гнідий, що вчора разом з вами пасся!
Та коні не слухали, задерли хвости і тікали не озираючись.
«Що за диво? Чому вони жахаються мене? — думав він. — Страшний їм видався? А може, я дуже бравий і їм стало соромно, що проти мене вони невдалі?»
Коні повтікали з толоки в село, і тільки біля своїх дворів кожен відсапнувся і озирнувся: чи не наздоганяє страховисько. Верблюд залишився сам на толоці і засумував. «Що б воно значило? — думав собі. — Невже я такий страшний, що приятелі мої перелякалися?»
Пішов він до річки, нахилився до води, побачив там своє відображення — і сам злякався: з води на нього дивилося велике двогорбе страховисько. Тепер кінь жалкував, що даремно нарікав на свою долю і вроду, та було вже пізно.
З того часу повелися на світі двогорбі верблюди.
Колобок
Були собі дід та баба та дожились уже до того, що й хліба нема. Дід і просить:
— Бабусю! Спекла б ти колобок!
— Та з чого ж я спечу, як і борошна нема?
— От, бабусю, піди в хижку та назмітай у засіку борошенця, то й буде колобок.
Послухалась баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошенця, витопила в печі, замісила гарненько борошно, спекла колобок та й поклала на вікні, щоб простигав. А він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна на призьбу, а з призьби на землю у двір, а з двору за ворота та й побіг-покотився дорогою.
Біжить та й біжить дорогою, коли це назустріч йому зайчик:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, зайчику-лапанчику, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану заспівай!
Я по засіку метений,
Я із борошна спечений, -
Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!
Та й побіг знову. Біжить та й біжить… Перестрівав його вовк:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану заспівай!
Я по засіку метений,
Я із борошна спечений, -
Я від баби втік,
Я від діда втік,
Я від зайця втік,
То й від тебе втечу!
Та й побіг… Аж іде ведмідь:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, ведмедику, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану заспівай!
Я по засіку метений,
Я із борошна спечений, -
Я від баби втік,
Я від діда втік,
Я від зайця втік,
Я від вовка втік,
То й від тебе втечу!
Та й побіг. Біжить та й біжить дорогою… Стрічається з лисичкою:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану заспівай!
Я по засіку метений,
Я із борошна спечений, -
Я від баби втік,
Я від діда втік,
Я від зайця втік,
Я від вовка втік,
Від ведмедя втік,
То й від тебе втечу!
— Ну й пісня ж гарна! — каже лисичка. — От тільки я недочуваю трохи. Заспівай-бо ще раз та сідай до мене на язик, щоб чутніше було.
Колобок скочив їй на язик та й почав співати:
Я по засіку метений…
А лисичка — гам його! Та й з’їла!
Кому ліпше: псові чи котові
Раз зійшлися пес з котом та й зачали ся оба скаржити, що їм недобре на світі жити. Пес каже котові: «Тобі ще яко-тако, побіжиш, де хоч, а мене присилять на ланцюг — та й гавкай». А кіт каже псові: «Тобі ліпше, тебе присилять та лиш гавкаєш, а я маю цілу ніч миші ловити».
Один каже: «Тобі ліпше», а другий каже: «Тобі ліпше»… Та й з того посварилися. З того часу ще й тепер ненавидяться.
Корова, кінь і пес
Корова, кінь і пес повадилися між собою, кого із них ґазда більше любить.
— Звичайно, мене, — говорить кінь, — я йому плуг і борону тягаю, дрова із лісу вожу, сам він на мені в город ходить; пропав би він без мене.
— Ні, ґазда любить більше мене, — говорить корова, — я все його сімейство молоком годую.
— Ні, ґазда мене ліпше любить, — гарчить пес, — я його хижу і маєток стережу.