Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-2558-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин». Краткое содержание книги:
Вислухав ґазда сей спір і говорить:
— Перестаньте вадитися, всі ви мені нужні, і кождий із вас добрий на своєму місці. Та сам себе ніхто не хвалить!
Кривий вовк
Перед святим Миколаєм сходяться вовки на Чорну гору, там каже їм святий Миколай, котрий має що з’їсти за цілий рік. Був межи вовками і один кривий вовк. Він усе приходив на самім послідку, а як прийде, то пхається на самий перед, аби йому святий Миколай сказав, що має з’їсти. Тогди Миколай каже: «Іди, там пасеться стадо свиней, а межи ними є одно криве, то маєш з’їсти». Приходить вовк ід свиням та й каже:
«Я се криве маю з’їсти». — «Добре, — кажуть свині, - але вперед викопай яму глибоку, а потому будеш їсти, бо з нас, свиней, світяться кості на великодні свята, а ти будеш кидати по полю? По тому, як із’їш, та й кості скидаєш у яму, прикидаєш їх землев та не будеш мати гріху». Викопав вовк глибоку яму та й каже до свиней: «Тепер я вже буду їсти». Свині трутили його в яму, а сами утекли. Заки вовк виліз з ями, то вони були вже в селі.
Чекає вовк голоден цілий рік. Аж знов перед Миколаєм прийшов на Чорну гору. Перепхався він на самий перед і каже до святого Миколая: «Скажи мені, що я маю з’їсти за сей рік?» Тогди Миколай каже до него: «Іди, там над ставом пасеться стадо гусей, а межи ними є одно криве гуся, та то маєш з’їсти». Прийшов вовк над став і каже до гусей: «О, се я криве маю з’їсти». Тогди гуси кажуть до вовка: «В нашого ґазди ниньки весілля, а ти як з’їш гуся, то ми будем ся смутити; уперед нам заграй, аби ми погуляли, а потому будеш їсти гуся». Гуде вовк на губу, а гуси навколо него крутяться; обкрутилися так два рази, знялися й полетіли, а вовк сам лишився.
Чекає вовк знов рік голодний. Перед святим Миколаєм прийшов він на Чорну гору і знов перепхався на самий перед. А Миколай каже до него: «Іди, там сама кобила пасеться, то маєш її з’їсти». Прийшов вовк до кобили та й каже їй: «Я тебе маю з’їсти». Тогди кобила каже до него: «Мене ґазда лиш підкував, я ще навіть йому не відробила за підкови; розкуй мене, підкови склади, а ґазда прийде та й собі забере підкови». Тогди вовк бере задню ногу; лиш хотів зубами злапати підкову, а кобила ударила його ногов по голові. Вовк лиш перевернувся, а кобила побігла тим часом додому. Лежав він так зо дві години, заким відійшов. Потому встав та й пішов у ліс.
Ішов чоловік рубати бильні до ціпа; аж дивиться, іде той вовк. Він став тихо у корчі, взяв билень у руки та й чекає. Але йде вовк попри корч та й каже сам до себе: «Ой, Господи, взяв би-с добрий билень та мене покигнув дурного». Як чоловік учув то, вискочив з корча і вдарив вовка через плечі. Вовк настрашився і утік. Вибіг він у поле та й каже сам до себе: «Ай, Боже, як ти на мене завзявся. Я лиш сказав, а ти вже й зробив!»
Куликове болото
Як настала холодна осінь, журавель збирався в інший край та й каже куликові:
— Ось ну лишень, куличе, рушай і ти! Коли б ти знав, які хороші сторони є на світі! Тепло там та гарно, та всячина росте й плодиться!..
— Дарма, — каже кулик. — Мені й тут добре! Нема у світі над моє болото! Не бійсь, і тобі закортить вернутися до його.
Курочка-рябушечка
Був собі дід і баба та мали курочку-рябушечку. Знесла вона яєчко срібне і золотеньке; поклали на мисничку, бігла мишка та й розбила. Дід скаче, баба плаче, дівка хату мела, сороці хвіст вирвала, сорока на дуб злетіла. Дуб каже: «Сороко, ти вчора прилітала, то з хвостом була, а тепер прилетіла, де ж ти хвоста діла?» — «Якби я тобі розказала, то ти б із себе листя скидав: що був собі дід і баба та мали курочку-рябушечку; та й знесла яєчко срібненьке і золотеньке, поклали на мисничку, бігла мишка та й розбила; дід скаче, баба плаче, та дівка хату мела, сороці хвіст вирвала, сорока на дуб злетіла». Дуб листя вкинув і мало сам не згинув.
Прийшли овечки води пити. «Дубе, дубе, де твій лист?» — «Якби я вам розказав, то би ви всі поставали, на собі вовну поскидали: був собі дід і баба та мали курочку-рябушечку; та й знесла яєчко срібненьке і золотеньке, поклали на мисничку, бігла мишка та й розбила; дід скаче, баба плаче, та дівка хату мела, сороці хвіст вирвала, сорока на дуб злетіла, дуб листя скинув і мало сам не згинув». А овечки поставали і вовну поскидали. Прийшли до води, а вода їм каже: «Вчора ви були, то вовна була, а тепер нема». — «Якби з нас кожна розказала, то ти би кров’ю стала: був собі дід і баба та мали курочку-рябушечку; та й знесла яєчко срібненьке і золотеньке, поклали на мисничку, бігла мишка та й розбила; дід скаче, баба плаче, та дівка хату мела, сороці хвіст вирвала, сорока на дуб злетіла, дуб листя скинув і мало сам не згинув, овечки поставали, вовну поскидали». Як кожна сказала, вода кров’ю стала.