Нові пригоди Електроніка
- Автор: Велтистов Евгений Серафимович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966-661-446-4
- Переводчик: Микола Видиш
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нові пригоди Електроніка». Краткое содержание книги:
Створений фантазією письменника Євгена Велтистова «електронний хлопчик» Електронік давно став одним із найулюбленіших героїв дітвори у багатьох країнах світу. У повістях «Переможець неможливого» і «Нові пригоди Електроніка» всюдисущий «хлопчик із чемодана» не лише активно допомагає своїм друзям створювати грандіозний проект майбутнього — «Космічний корабель «Земля», але й встигає закохатися.
Гігантська праця поста була дуже наочна: він викрешував пером на папері іскру неповторного слова. Дивак Електронік! Хіба пишуть вірші про наднові, про надсильних чи про а-килимки? Справжні вірші складають з найзвичайнісіньких слів. Он за вікном дятел стукає на старій сосні. Обережно стукає, діловито. А в віршах він має стукати так, щоб людина, якій вони призначені, запам’ятала ці слова на все життя.
— В одна тисяча п’ятдесят четвертому році, пролупав скрипучий голос, — у червні місяці, як свідчать хроніки, в небі з’явилася «зірка-гостя». Вона світила так яскраво, що її бачили навіть удень. Зірка перевершувала Венеру — найпомітніше світило після Місяця та Сонця. Потім погасла.
Сироїжкін здивовано вслухався у знайомі інтонації.
Як хитро Електронік намагається привернути його увагу: «В одна тисяча п’ятдесят четвертому році…» Немов говорить сам Таратар.
— Ти готуєшся до уроку? Репетируєш? — усміхнувся Сергій. — Завтра в тебе важливий день. Перший урок учителя Електроніка. Даруй, а як до тебе звертатися? — спантеличено запитав він. Адже в тебе немає по батькові…
— Називай мене просто вчителем, — з гідністю сказав Електронік. — Завтра я продемонструю нові можливості викладання.
— Слухаюсь, учителю!
Сироїжкін не сумнівався в успіхові Електроніка. І добре, якщо він розповість про Наднові зірки. Як колись на світанку земного життя спалахнула Наднова в нашій Галактиці. Астрономи кажуть, що минули десятки років, поки світло від вибуху досягло планети. Минули ще десятки тисяч років, і вимерли гігантські динозаври — можливо, від космічного випромінювання.
Сергій шкодував уже, що ніхто, крім Електроніка й Рессі, не бачив, як бабахнула його Наднова. Напевно, після вибуху небо довго ще світилося загадковим фіолетовим сяйвом. Але всі знайомі спали.
— Таратар не спав, — уточнив пунктуальний Електронік. — У нього кілька ночей горить світло.
— Мучиться, бідолаха, — зітхнув Сергій, — перевіряє наші роботи.
— Я глибоко поважаю вчителя математики, — сказав Електронік. — Він виправляє свої помилки. Я надіслав йому перелік помилок.
— Ти?
— Сто двадцять сторінок розрахунків, — додав Електронік, — Або він визнає наші винаходи, або ні.
І батько Віктора Смирнова, виявляється, одержав від Електроніка грубезний том розрахунків штучної тварини. Поштою. Може, теж вивчає вечорами?
— Навіщо ти це робиш? — здивовано запитав Сергій. — Хіба примусиш інженера полюбити корову?
Електронік пояснив, що перевіряє на супротивниках корисність дослідів. Сам він нітрохи не сумнівався, що той, хто відхиляє беззаперечні винаходи, робить помилку. «Найкращий у світі колекціонер чужих помилок», — подумав Сергій.
— Ти й про мене можеш сказати що-небудь… особливе? — вирішив випробувати він новий талант друга.
— Звичайно.
— Я готовий вислухати правду.
Сироїжкін розкинувся на саморобному стільці.
— Ти серйозно хворий, — хриплим голосом промовив Електронік. — Я поки що не знаю, яка це хвороба. Тільки почав вивчати медицину. Але захворювання не просте, щось подібне до гарячки.
Сергій поблажливо усміхнувся.
— Припустимо… В чому ж полягає моя хвороба?
— Коли хтось говорить про Майку, ти відразу червонієш або бліднеш.
Сергій схопився, стиснув кулаки:
— Зараз же замовчи!
— Я кажу правду, — відповів Електронік, відступаючи. — Ось і зараз ти з одного боку червоний, а з другого білий. Обережно!
Протягом хвилини вони мовчки дивились у вічі один одному. Сергій розтиснув кулаки.
— Вибач, — сказав він стомлено. — Це такий скажений вірус. Гірше за грип.
— Може, тобі допомогти чим-небудь? — запитав Електронік хворого товариша. — Може, порадитися з Майєю? Подзвонити їй зараз?
— Ти що — телефонний вузол? У тебе немає справ важливіших, аніж теревенити з дівчиськами?
Електронік похитав головою.
— У мене є нерозв’язна задача. Якщо я її не розв’яжу, то застарію.
Він не додав при цьому, що може перегоріти від напруги. Проте й без того було ясно, що справа дуже серйозна — настільки сумний вигляд мав завжди спокійний Електронік.
Сироїжкін злякався.
— Ну що ти, Електроніку, — бадьоро сказав він. — Які можуть бути проблеми, коли ми перемагаємо в усьому!
— Я не можу розв’язати головну задачу, — повторив Електронік. — Ти мій друг і маєш знати, що для мене існує межа…
І Електронік дуже точно виклав, у чому полягає межа для розвитку електронної системи.
Виявляється, є одна формула, згідно з якою грам будь-якої матерії — живої чи штучної — не може обробити більше ніж 1047 бітів інформації за секунду. Електронік розшукав цю формулу в старих працях і сам перевірив її. На перший погляд цифра межі нібито величезна: адже з моменту утворення Землі минуло всього 1023 мікросекунд, а кількість атомів у відомому нам Всесвіті 1073. Але Електронік не збирався лічити атоми й мікросекунди, він хотів розв’язувати нові задачі. І не міг взятися за багато які з них через виняткову складність.