Нові пригоди Електроніка
- Автор: Велтистов Евгений Серафимович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966-661-446-4
- Переводчик: Микола Видиш
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нові пригоди Електроніка». Краткое содержание книги:
Створений фантазією письменника Євгена Велтистова «електронний хлопчик» Електронік давно став одним із найулюбленіших героїв дітвори у багатьох країнах світу. У повістях «Переможець неможливого» і «Нові пригоди Електроніка» всюдисущий «хлопчик із чемодана» не лише активно допомагає своїм друзям створювати грандіозний проект майбутнього — «Космічний корабель «Земля», але й встигає закохатися.
— Тепер ясно, шановний Семене Миколайовичу, чому ви просите відпустку. Яку ж кризу допомагаєте ви подолати Електронікові?
Таратар пояснив те, що він знав від Громова: Електронік шукає нові шляхи обробки інформації, які поки що не відомі жодній у світі машині.
Директор здивувався:
— Не кожна людина розв’яже таке завдання, а тут — Електронік… Я згоден, Семене Миколайовичу, хай він веде урок.
— Спасибі, Григорію Михайловичу, я був певен, що ви дозволите! Професор Громов вважає, що Електронікові не зашкодить зараз самостійність.
— Ми з вами не академіки й навіть не професори, Семене Миколайовичу, — лагідно промовив директор, — тому знаємо, що самостійність — це добре, а допомога і восьмому «Б» і навіть Електронікові потрібна. Давайте тільки подумаємо — яка…
Десяте квітня
ЯК ВИВЧАТИ ЛЮДИНУ
— Ура! Нас визнали! — радісно сказав Електронік, з’явившись в астрономічній обсерваторії.
В руках у нього пачка телеграм. Він з переможним виглядом кладе їх перед Сироїжкіним.
— З Мадраса, Мельбурна, Бюрокана. Від Академії наук, — перелічував Електронік. — Усі вітають з відкриттям Наднової.
Сергій відірвався від аркуша, на якому писав, переглянув телеграми.
— Спасибі, Електроніку, за новину. Справу зроблено. Йдемо далі, — і він скосив очі на свій рукопис.
Електронік запитав:
— Навіщо тут моя фотографія?
На стіні поряд з портретом Кеплера висів портрет Електроніка. Зосереджене обличчя. Ніс, як у Сироїжкіна, трошки кирпатий. Губи пояснюють щось дуже важливе.
— Це я зробив, — признався Сергій. — У класі, коли ти мені підказував. Моментальний знімок. Найкращий у світі підказувач…
— Я нікому не підказую, — поправив друга Електронік.
— Згадав! Ти мене просто доповнював на уроці.
— І я згадав, — уточнив Електронік. — Ти намагався зняти непомітно, але я побачив і навіть позував. Непогано вийшло.
— У самий раз, — погодився Сироїжкін. — Тільки ти мене не дослухав. Ти — найкращий у світі підказувач Наднової. І це — портрет першовідкривача.
— Першовідкривач — ти, — з усією відвертістю заявив Електронік. — Я тільки робив розрахунки й добував інформацію.
Поряд з портретами — фотографії Плеяд. Про сім зірок у давнину склали легенду: ніби це семеро дочок бога Атласа, які втекли від мисливця Оріона в бездонне небо й перетворилися спочатку на голубів, а потім на зорі.
На другій фотографії вирізняється яскрава цятка — Наднова.
Та головне тут — перша фотографія, де на місці блискучої Наднової маленька неяскрава цятка. Зірка перед вибухом. Єдиний у світовій астрономічній колекції знімок.
Сироїжкін дивиться на знімок, спокійно каже:
— Тепер нехай розбираються спеціалісти, як виник Всесвіт.
— Можна зробити попередній висновок про те, що людина дістане нову енергію для Космічного корабля «Земля», — заявив Електронік. — Це дані Рессі, його спостереження тривають.
— Рессі нічого не проґавить, — задоволено сказав Сироїжкін, — Твій винахід!
Електронік підсумовував далі перемоги восьмого «Б».
— Корольков зустрічався з піаністом Туріним, пояснив йому свій метод компонування музики… Від Майї Свєтлової ні на крок не відходять два фізики…
— Тобто як не відходять ні на крок? — стривожився Сироїжкін і почервонів. — Які ще фізики?
— Наш учитель фізики Віктор Ілліч Синиця й академік Кримов. Вони намагаються зрозуміти, як Свєтлова зробила антигравітаційний прилад, а вона… Ти чому такий червоний? Ти не захворів?
— А-а, Синиця. — Сироїжкін махнув рукою. — Чому «захворів»? Це напад раптової думки.
Він знову сідає за саморобний стіл, шкрябає пером на папері. Електронік читає із-за його плеча: «Дятел довбе ялинові двері небес»… «Дятел гримить у ялинові двері»… «Дятел гуркоче в ялинові»…
— Пошуки дієслова, — сказав Електронік. — Але при чому тут дятел?
— Сам ти дятел! — скипів Сироїжкін і, глянувши на товариша, заспокоївся. — Розумієш, дятел — не просто дятел, а символ. Я складаю одне послання… — Сергій трохи запнувся, порожевів. — Для однієї людини…
— Я здогадався, що це вірші, — сказав Електронік. — Візьми замість дятла сучасніший символ. Наприклад, Наднову.
— Я відмовляюсь від зірок, — твердо викарбував Сироїжкін. — Сьогодні Наднова, завтра Наднова…
Він висунувся по пояс у відчинене вікно, глянув на блакитний квітневий сніг, набрав повітря і знову забурмотів про дятла.