Нові пригоди Електроніка
- Автор: Велтистов Евгений Серафимович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966-661-446-4
- Переводчик: Микола Видиш
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нові пригоди Електроніка». Краткое содержание книги:
Створений фантазією письменника Євгена Велтистова «електронний хлопчик» Електронік давно став одним із найулюбленіших героїв дітвори у багатьох країнах світу. У повістях «Переможець неможливого» і «Нові пригоди Електроніка» всюдисущий «хлопчик із чемодана» не лише активно допомагає своїм друзям створювати грандіозний проект майбутнього — «Космічний корабель «Земля», але й встигає закохатися.
— Виставка досягнень народного господарства, — пояснив Електронік. — Зараз ви побачите доказ останнього досліду восьмого «Б».
Тварина височіла над натовпом, як могутній стародавній мамонт. Раптом вона закинула голову, відірвала кілька гілок з верхівки тополі й повільно почала рухати щелепами.
— Невже це корова? — зацікавлено сказав директор. — Ніколи в житті не думав, що є такі гіганти!..
— Винахід Віктора Смирнова, — підтвердив новий учитель. — Бачите, саме він стоїть біля корови. А поряд — його батько…
Віктор Смирнов насилу вивів корову з гаража. Він навіть перелякався, побачивши її при денному світлі: отака здоровенна!
Ще вчора увечері корова була не набагато більша за звичайну корову, в гаражі лежали коробки з пластівцями, кілька старих автомобільних покришок, тюки з пресованим сіном.
Зараз гараж був порожній і чистий, ніби вилизаний величезним язиком. Як видно, в корови розгулявся апетит, вона не залишила навіть клаптика паперу, а сама стала завбільшки з грузовик. Ні, мабуть, ще більша — з тролейбус!..
Приятель Віктора кліпав очима, не розуміючи, як це за три дні з привезеного в каструлі маляти виросло таке страховисько.
Корова була чудова: біла, з чорними плямами й войовничо піднятими рогами, — неначе вирізьблена з мармуру. Вона дивилася на свого володаря.
— Тягни драбину, Олег! — крикнув Смирнов приятелеві й розмотав на землі вірьовку.
Він приставив драбину до стіни, забрався майже під самий дах і звідти накинув вірьовку на могутню шию тварини. Зав’язав вузол, злегка сіпнув за вірьовку. Корова спокійно рушила за хазяїном, немов усе життя ходила на прив’язі.
Олег завів мотоцикл і на малій швидкості провів Віктора з коровою до шосе. До міста було п’ять кілометрів. Олег побажав щасливої дороги й покотив до школи.
Хлопчик ішов узбіччям, корова за його спиною займала майже половину шосейного полотна. Смирнов боявся, що машини своїм ревом злякають тварину. Але корова не проявляла до техніки ніякої цікавості. Навпаки, цікавість проявляли всі проїжджі. Машини, наздоганяючи корову, різко гальмували, деякий час їхали поряд, потім знову набирали швидкість. Позаду плентала юрба дітлахів та роззяв.
Біолог твердо вирішив не відповідати ні на які запитання, щоб не збитися з дороги, — цікаві все дізнаються на виставці. А кожний, хто побачив тварину, не міг не висловитися. Хлопчакам найбільше хотілося дізнатися, що буде, як така коровенція піддасть іззаду рогами.
Віктор пишався своїм винаходом, лише один раз він розізлився, коли якийсь хлопчак, випірнувши з юрби, проспівав, кривляючись:
— Замовкни, — суворо мовив йому винахідник. — Зараз узнаєш «рябеньку»…
Корова, неначе зрозумівши хазяїна, грізно хитнула рогами, й насмішника як вітром здуло.
— Розумна, — одностайно вирішили глядачі.
Біля міської межі, якраз на схрещенні двох шосе, пролунав застережливий голос із репродуктора:
— Хлопчикові з коровою зупинитися!
Цікавих додалося.
Підлетів жовтий міліцейський мотоцикл. Сержант зліз із сидіння, повільно обвів поглядом тварину, віддав Вікторові честь.
— Куди прямуєте, громадянине?
— На Виставку досягнень народного господарства, — відповів Віктор. — Рекордсменка!
— Добре, — сказав сержант. — Будете іти за мною. По місту не так просто її провести. — І нагнувся до восьмикласника: — А як звати?
— Мене? Смирнов Віктор.
— Дуже приємно, — усміхнувся сержант. — А її?
— Надія, — несподівано для себе сказав Смирнов.
Ім’я винаходові було дано.
— Надя, значить, — широко усміхнувся сержант.
— Не в тому розумінні, — поправив винахідник. — Це моя надія. — Більше він нічого не став пояснювати.
— Ясно. — Сержант знову перейшов на офіційний тон. — Яка висота?
— Висота чого? — не зрозумів Віктор.
— До кінчика рога, — пояснив міліціонер. — Мости, дроти й інше мають допустиму висоту.
— Не знаю, не міряв.
— Будемо рухатися якомога обережніше, — попередив сержант і викликав по рації другого мотоцикліста.
В супроводі почесного ескорту експонат просувався до виставки. Слід зазначити, що гігантська тварина ні разу не зупинилася перед червоним світлом; потоки машин і пішоходів, трамваї та тролейбуси — всі давали дорогу Надії. Пішоходи розглядали поважну корову на значній відстані. Пасажири липли до шибок. Діти верещали від захоплення, спостерігаючи, як коров’ячі роги мало не зачіпають тролейбусних дротів.