Агент №13
- Автор: Беркеши Андраш
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Георгій Андор
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Агент №13». Краткое содержание книги:
Угорські офіцери внутрішньої служби Шалго, Кара та інші з допомогою і при підтримці місцевого населення розкривають злочинні наміри західної агентури, запобігають ідеологічним диверсіям, спрямованим проти соціалістичного ладу Угорської Народної Республіки.
— А саме?
— Я переконався, що Браун вибудував досконалу систему шпигунської служби в Угорщині. На жаль, прізвищ агентів не можу назвати. Ця служба збирає компрометуючі дані про тих, хто за своєю посадою може бути цікавий для розвідуправління. Розпуста, корупція, таємні борги, пристрасті і тому подібне. Сюди ж належить і продаж прихованих від митників форинтів, привезених з туристських подорожей, купівля західної валюти тощо. Люди цієї служби не мають права нікого вербувати. Вербування агентури, як правило, відбувається на Заході. Без усякого риску. З агентами Меннел здебільшого зустрічався теж на Заході. Я знаю, ваше становище не з легких, пане полковнику. Торік, наприклад, Меннел зустрічався зі своїми агентами в Італії, Австрії та Югославії.
Кара задумливо кивав головою. «Він має рацію, нелегкий хліб у контррозвідника», — думав він про себе.
— Чи могли б ви сказати, з яким завданням приїхав Меннел в Угорщину?
— Це я знаю цілком точно. Меннел був зі мною в дружніх стосунках. Шанував мене і тому часом міг бовкнути трохи більше, ніж це було дозволено. Одним з його завдань було, безсумнівно, налагодження торгівлі з угорськими підприємствами. Але це було потрібно лише для того, щоб надати певної легальності його перебуванню в країні. Другим його завданням було зустрітися з кількома агентами. Але, гадаю, третє завдання буде для вас найбільш цікаве. Торік в Італії він познайомився з однією угорською жінкою та її дочкою.
— Це ви знаєте від самого Меннела?
— Як експерт, я читав його доповідну. Пізніше і розмовляв з. ним на цю тему. Мені було доручено дати оцінку його доповідній. Заключення я дав позитивне. Ота угорська дівчина стала коханкою Меннела. Її мати якось розповіла, що під час війни була коханкою німецького офіцера, який заволодів цінними трофеями.
— Якими саме? — поцікавився Кара, подумавши, як ухильно висловлюється Губер, називаючи награбоване майно просто «трофеями».
— Точно не можу сказати. Здасться, ювелірні вироби, дорогоцінні камені, золоті монети, валюта, — долари, фунти стерлінгів та ще бог знає що. Судячи з доповідної, величезний скарб. Я зробив висновок, що це може відповідати дійсності. На жаль, наші солдати не тільки воювали, а й грабували, пане полковнику. На мою думку, будь-який нейтральний суд легко довів би, що не одна процвітаюча фірма в Західній Німеччині грунтується на награбованому під час війни. Але це, мабуть, загальновідомо. Суть справи в тім, що той німець заховав свої трофеї на віллі цієї жінки. Пообіцяв, що після війни повернеться, забере жінку, дорогоцінності і десь у Південній Америці вони удвох почнуть нове життя. Проте офіцер зник, як у воду впав. А жінка боялася торкнутися отих цінностей.
— Чому?
— Це могла б пояснити лише вона сама. — Губер помовчав, потім знизав плечима. — Мабуть, і у вас не так просто збути коштовності. Вважаю, що в цій історії важливий сам факт. Адже коштовності все ще знаходяться в Угорщині, бо Меннел домовився з жінкою, що приїде в Угорщину і забере скарб на Захід. А жінка, в свою чергу, виїде з дочкою туди, якщо не помиляюсь, з якоюсь туристською групою. Там вони попросять притулок, реалізують коштовності й поділяться. Половина припаде Меннелу, тобто фірмі «Ганза», а друга половина залишиться жінці. На мою думку, смерть Меннела пов'язана саме з цими коштовностями.
— Може, й так, — відповів Кара. — Але якщо вбивство заподіяно з матеріальних мотивів, то чому в самого Меннела нічого не взяли?
— Саме тому, щоб вас заплутати.
— Ця гіпотеза логічна тільки в тому разі, якщо, крім Меннела, про сховані коштовності знав ще хтось.
— Так. Знав про них і наречений дівчини. Бачите, я забув сказати, що в Італії він разом з нею був. Наречений також знайомий з Меннелом.
— Це вже цікаво. Та й логічно. А що ви знаєте про жінку?
— На жаль, дуже мало, — знизав плечима Губер. — У доповідній вона згадується під псевдонімом Сільвія. Справжнього прізвища її Меннел не вказав. Знаю одне: її чоловік загинув під час війни. Ставши коханкою німецького офіцера, вона була вже вдовою.